Солодкі спазми все ще розганяли метеликів у моєму животі, перш ніж встигла зрозуміти, що в кімнаті знаходжуся не одна і явно не з Ейріком. Злякано здригнувшись, я підняла погляд на постать, що маячила біля вікна.
Рудоволоса дівчина випрямивши спину, з тугою вдивлялася у вікно. Збоку здалося, що відколи ми з нею бачилися, вона стала нижчою на зріст приблизно на половину голови. Але це мене мало хвилювало. Палаючи в гніві, люто гаркнула їй:
- Що ти тут забула?
- Піклуюсь про свою пані, - низьким гортанним голосом відповіла вона.
Її погляд все ще був спрямований у небесну далечінь і я поспішила накинути на себе сукню. Найменше, мені зараз хотілося бути поруч із нею в чому мати народила. А ще хотіла якнайшвидше покинути цю кімнату, що й зробила в першу чергу затягнувши тугіше мотузки на товстому поясі на стегнах.
- Ти тепер мене боятимешся? - Кинула вона мені в спину.
- Нема чим зайнятися.- Пробубнила у відповідь, зачинивши за собою двері.
- Не хвилюйтеся, міледі, я більше не завдам вам незручностей. - Промайнуло від миттєво відчинених дверей.
- Ага, як же.
Звук тихого шепоту, спотворюючись пронісся вузькими безлюдними коридорами, змусивши нас обох здригнутися.
Дагна посміхнулася і тут я помітила, що шрамів чи пухирів на її обличчі немає. Подумки чортихнулася, позадкувавши назад.
- Обережно, господиня, там камінь не рівно покладено. - Попередили мене, і я тут же ногою намацала кам'яний виступ під ногами.
- Треба було одяг підпалити, - прошипіла їй замість подяки.
Ось сама в цей момент не розуміла від куди в мені стільки злості зібралося. Особливо від розуміння того, що її обличчя таке ж, як і раніше.
- Мабуть, я піду... подбаю про теплу воду для вас, моя пані.
Промовила вона опускаючи погляд у підлогу і прямує до лівого з трьох проходів.
Дивлячись як вона обережно ступає вперед, слідувала за нею на певній відстані. Через кілька поворотів, я повністю згадала широкий коридор з дверима, що вели до купальні.
- Леді, вам варто почекати кілька хвилин, перш ніж воду піднесуть.
- Ніколи в житті не бачила ручних гадюк, - кинула їй тихо в спину.
- Я б допомогла вам прийняти водні процедури, міледі, але боюся мою допомогу ви нескоро приймете. - Так само спокійно промовила мені дівчина.
Вважаючи за краще обходиться без сторонньої допомоги тихо пирхнула відвертаючись до стіни. А коли вона низько вклонилася відчинивши двері купальні, я взагалі завмерла як кам'яна статуя, намагаючись зрозуміти з якого боку мені чекати підлості.
З гучним серцебиттям спостерігала, як вона переступила поріг. Провівши її поглядом, сама з цікавістю зазирнула до кімнати. Де огрядна дівчина повільно підсунула дерев'яний плетений столик з кількома скриньками та брусками мила, ближче до дерев'яної бадді. Два рівних відрізки тканини більший і менший, вона відразу розвісила по краю великої балії. Слабо посміхаючись дівчина попрямувала до виходу, спускаючись, залишивши мене на самоті й в тривожних роздумах.
Недовго думаючи я поспішила до спальної кімнати, перебравши сукні, обрала дещо найміцніші, на мій погляд, речі. І зв'язавши їх в один великий вузлик, попрямувала до виходу із замку.
- Краще вже обросту брудом, ніж добровільно стрибну в отруту намішану цією відьмою!
Бубнила собі під ніс ступаючи до брами, через які ми вчора в'їхали.
Не заперечую, між ніг відчувалося неприємне стягування і тіло вимагало теплої ванни бажано з милом. Але залишатися поруч із цією гадюкою в одному місці, мені зовсім не кортіло.
Закинувши величенький вузлик з двома вбраннями за спину. Вирішила що палицю знайду десь по дорозі. За ідеєю, так буде легше нести. На моє щастя ворота були вже відчинені, а грати піднято. І мені залишалося тільки проповзти під ними прямуючи до більш спокійного місця проживання.
- Не а, ні фі га! - Рикнула, відкидаючи від себе чергову гілку, блукаючи між рідкісною рослинністю.
- І хто це тут у нас? - Хмикнув звідкись чоловічий голос, звернувшись до мене.
- Сам не бачиш богиня я!
- Бачу, що богиня...- каркнула істота.
Тільки зараз помітила, що голос невиразно нагадує людський. Але я його розуміла.
- Вам краще повертатися, а то за огорожею полетять голови... і поспішайте. Карр! - Повторив птах злітаючи з гілки дерева яке я зовсім недавно покалічила в особистих егоїстичних цілях.
Знизавши плечима і дивуючись істоті, що говорить та яка не бажає давати мені спокій. Воно все ще продовжувало ширяти над моєю головою, каркаючи й дратуючи. Тому вирішила все-таки повернутись і деякий час перечекати. Нехай це дивне пернате створіння вирішить, що я повернулася. З цими думками й поплелася зі своїм вузликом назад.
- А ось це зовсім не смішно!
Підбігаючи до мене приблизно на половині зворотного шляху, рудоволоса дівчина чіпко хапає мене за долоню і тягне до фортеці.
– Я піду сама! - Обурилася подібній її зухвалості. - Або знову до урвища тягнеш?
- З мене шкуру спустять, якщо ти зникнеш! А мені моя шкірка дорога.
- Зроблю собі сумочку зі зміїної шкіри. Якщо пощастить і на чобітки вистачить ... - Замислено прошепотіла їй у відповідь.
Вдивляючись у її стурбоване обличчя, почала серйозно замислюватися. А чи потрібна мені її шкіра, чи реальну змію йти ловити? І чи є вони у цьому світі.
- Не дочекаєшся! - Пронісся від неї вигук. - Нитку до тебе непомітно прив'яжу і зв'язуватиму моточок, щоб бути поруч. Тепер ми пов'язані!
- Ага, як же.- Пробурчала, залишаючи безрезультатні спроби вирватися із захоплення її пальців.
Тим часом ми вже наблизилися до металевих ґрат, які нам відчинили впускаючи всередину фортеці. Похмурий погляд сивого дідка при воротях, нагородив мене пересудливим поглядом. Але я не стала сильно звертати на нього увагу, продовжуючи щосили упиратися не бажаючи йти.
- Ти маєш повернути все як раніше і пояснити, що кожен живе де повинен! - Несподівано вимовила ця руда гадюка.
#3712 в Любовні романи
#88 в Історичний любовний роман
#114 в Історичний роман
владний герой та емоційна героїня, попаданка в інший світ, варвари битви та повсякденне життя
Відредаговано: 30.06.2022