Розділ 32. Смішне непорозуміння...

Зі сходом сонця у двері з гуркотом постукали. Близько десятка вершників уже чекали на мене біля ґанку. Один з чоловіків зістрибнув зі свого жеребця щойно я вийшла, після чого дбайливо підсадив у сідло сідаючи за моєю спиною.

Ми проїхали повз ущелину, об'їжджаючи захаращені камінням скелі, щоб погляду відкрилося маленьке рибальське село, яке розташовувалося поблизу річки. Побачивши нас мешканці різної статі та віку привітно махали руками.

Вибоїста дорога вела вгору схилом, відкриваючи перед очима частину стіни фортеці. Чим ближче ми наближалися, тим більше я відчувала повагу до цієї споруди.

Над самою стіною велично підносився замок, який ніби стверджував, що його взяти не під силу нікому. Усього на мить у моїй душі зародилося почуття гордості за власника цієї фортеці. Миттєво прогнавши ці думки, я намагалася не накручувати себе і не вважати себе лише власністю тієї людини, що володіє цим будинком.

Змусивши себе сидіти прямо, і не торкаючись спиною чоловіка, вивчала величезну фортецю. Яка була такою ж грубою та міцною. Як і навколишня природа. Все що мені хотілося зараз, це зістрибнути з коня і бігти назад не оглядаючись. Але чоловік уже спрямовував свого коня до широкої кам'янистої дороги, що вела до брами.

Металеві ґрати з брязкотом клацнули піднімаючись, впускаючи всередину всю нашу процесію. І коли вона з гуркотом опустилася назад, я метнувши погляд до неї, зрозуміла, що тепер у пастці.

Молодий чоловік спішився, передавши вуздечку коня комусь із чоловіків до рук. Розсіяно спостерігаючи за чоловіками, що збираються навколо, я намагалася не думати про найгірше і тремтячою рукою доторкнулася до власної шиї. Холодний камінь прикраси охолодив мої від чогось гарячі долоні.

- Уно, - видихнув Ейрік десь поблизу і я миттєво знайшла його поглядом у натовпі, що зібрався поруч.

Простягаючи до мене руки, він ніжно торкнувся моєї талії та різко притяг до своїх грудей стягуючи з коня. Миттєво відчувши приплив бажання, я відвела погляд у бік подумки лаючи себе за це.

- Як добре знову побачити тебе кохана. - Чи то засміявся, чи застогнав він.

Трохи відсторонившись, він оцінювально оглядав мене з ніг до голови. Через деякий час легка посмішка торкнулася його губ і він знову з силою притяг мене до себе. Кинулася йому на шию, але тут же відскочила, відчувши животом і його бажання. Яке судячи з усього мало чим відрізнялося від мого.

- Уна ... - Видихнув він, обережно стискаючи долонями мою талію.

- Ейрік.- Прошепотіла вдивляючись у його блакитні, блискучі очі.

Ще мить і він нахилився, торкаючись губами моїх губ. Поцілунок ставав все дедалі вимогливим, а його язик уміло ковзав нижньою губою відкриваючи повністю мої вуста. Він ніби дражнив, розпалюючи з новою силою зароджене бажання в мені. Здавалося б Ейрік упивався усвідомленням того, що я буквально тремчу в його обіймах.

Коли він відсторонився, я намагалася заспокоїти своє важке дихання і намагалася не думати про те, як сильно в цей момент хочу з ним близькості. Його руки ще ковзали по моїй спині, талії та стегнах. А я мало не танула від його лагідних дотиків.

І ось... знову. Він з силою притискає мене до своїх грудей і я чую свій тихий стогін. А на його губах з'являється самовдоволена посмішка.

- Сьогодні так тепло, я сподіваюся ти не замерзла, поки поверталася додому? - Хрипло промовив він.

- Ні, не замерзла. - Прошепотіла у відповідь.

Натовп навколо нас ставав дедалі більше і кожен, хто перебував поруч, неначе вдивлявся в моє обличчя, вбираючи в себе мій вигляд. Від цього мені було трохи ніяково і тіло інстинктивно тулилося ближче до Ейріка. Він ніби відчув свою значущість для мене і нахилився до самого вуха, грайливо прошепотів:

- Для нас двох було б краще, якби я зараз бачив тебе повністю оголеною на своєму ліжку.

Вдивляючись на нього широко відкритими очима, я знову спробувала заспокоїти лаву, що гарячим вогнем пронеслася по всьому моєму тілу. Після чого збентежено опустивши погляд, зітхнула, закусивши нижню губу.

- Потерпи ще трішки. Ми закінчимо з прикрим непорозумінням і відзначивши наше возз'єднання, продовжимо наші поцілунки.

- Прикре непорозуміння? - Гнівно прошипіла, миттю відходячи від нестерпного бажання. - Хто я для тебе Ейрік? Приз, здобич чи трофей?

Його слова ніби оббризкали мене холодною водою. Ще кілька хвилин його мовчання і мене почало трусити. Дивним було те, що в цей момент він з силою схопився за мої плечі, ніби боявся, що я відсторонюся. Але я продовжувала дивитися в його потемнілі очі.

Десь поруч почувся сміх та вчорашній знайомий, спробував мене заспокоїти:

- Припиніть, Уно. Невже ви вирішили, що підлеглі вашого чоловіка зажадали вашої смерті? Ну, це ж смішно!

- Ви хочете сказати, що це все мені здалося? - Обурено вигукнула.

Так захотілося подивитись у цей момент йому в очі, але ніяк не могла його впіймати поглядом. в натовпі.

- Ну, впали, випадково спіткнулися. Подумаєш дурість, з ким не буває!

- Я поки що при своєму розумі та переконати мене в тому, що я сама впала, вам не вдасться.

Кинувши погляд до брами, я знову переконалася, що грати щільно прилягають до землі. Довести правдивість своїх слів, на жаль, я ніяк не могла. А чоловік, мабуть, вирішив більше не сперечатися зі мною змовчавши.

Покусуючи губу, я вже намагалася стримати сльози, що рвалися в цей момент на поверхню. Погладжування по плечах зовсім не заспокоювали, а більше дратували і я спробувала трохи відійти вбік від цього чоловіка.

- Ти, можливо, бажаєш прийняти водні процедури або перекусити. Запевняю тебе, сьогоднішній сніданок вище усіляких похвал. - Промовив Ейрік, намагаючись відвернути мою увагу.

Він повільно спрямовував мене рукою до основної будівлі. Натовп розступався, давши нам дорогу, але мені зовсім не хотілося підіймати голову. Здавалося б, що варто мені лише трохи підняти підборіддя. Як сльози поллються рікою з моїх очей.