Розділ 30. Нова дівчина в долині майстринь.

Ейрік

На стільницю скочуючись з підборіддя падає крапля міцного хмільного напою. Не поспішаючи, дуже повільно потягую гірку суміш, яка в цей момент здається для мене єдиним заспокоєнням.

- Дурень ти Ейрік, - зітхає вчитель. - Молодий і дурний. Не бачиш суті. Не можеш мислити масштабно. Чужа йому знадобилася...

Качаю головою, розуміючи, що наше спілкування з ним найближчим часом перерветься остаточно, особливо через його мислення. Більше не бачив ніякого сенсу слухати всю цю повчальну білі берду.

Поняття не маю про яку масштабність він розповідає. Зараз я бачу тільки чашу, наповнену міцним вином і розумію: Ні, я не дурний. Просто з цією жінкою мені добре, а інших мені не треба.

Зараз мої думки надто далеко. Не хочеться мені слухати його порожню балаканину, його жалюгідні спроби переконати мене, що життя не закінчилося. Я продовжую думати про молоду, зовсім юну дівчинку. Яка через мене швидше за все втратила життя.

З того моменту, як я повернувся, ми допитали всіх причетних до цієї події, окрім самої винуватці та жертви. Другу, до речі й досі так і не змогли знайти. А я не зміг її захистити. І ось знову, ковтаю рятівну рідину. Ненавиджу себе у такі моменти! Звідки це самобичування? Чому мені зовсім не хочеться жити? Злюся на свою неквапливість. Потрібно було одразу вигнати руду тварюку зі свого замку. А я пошкодував її, дав шанс і що зрештою? Отримав тільки ніж у спину і частинку себе до всього втратив.

І раптом ніби холодом з підвалу повіяло. У розумінні, що повернути нічого я вже не зможу. Я то не перший рік ходжу по землі, жорстокості на своєму віку порядком побачив, у тому числі й від наших.

- Торбе! - Знову намагається вирвати мене з хмільного туману Харбрад. - Ну, не можемо ми їх усіх стратити. Зрозумій. Все так добре налагоджено. Якщо полетять голови. Зникне одяг, зброя, їжа... і жителі можуть розбігтися по поселеннях. Знову буде плутанина. Ти не думав про це? Зрозумій, одна жінка не варта цього всього цього. Навіть якщо вона була найулюбленішою на всім білім світі!

- Ти пропонуєш мені про неї забути?

- Саме так! Забудь і живи далі. Вибери собі будь-яку жінку. Можеш навіть кілька жінок! Якщо не хочеш дітей від них – не буде.

- Ти думаєш я в це повірю?

Хмикнув йому у відповідь.

- Припустимо.

Погодився відсуваючи від себе спорожнілий кубок.

- Навіть якщо мені вдасться приглушити біль у серці. Я не зможу її забутися. Таких жінок більше немає! А за свої тридцять три роки, я бачив чимало жінок...

Підсуваючи знову наповнений кубок до себе, я зустрів сумні обличчя товаришів.

- Втративши її, я більше не буду колишнім Харбе...

Осушивши кубок до дна одним ковтком, я знову присунув його до протилежного краю столу для заповнення.

- І ти продовжиш пити?

- Продовжу, доки не знайдемо її тіло. - Пообіцяв майстру.

- А що потім? Ляжеш із нею в одну могилу?

- Навіщо ж? Житиму поряд з її похованим тілом і вирощуватиму для неї квіти! Яких я так і не подарував, адже весна так і не настала.

- Ой дурень...

- Зате чесний, на відміну від цих. - Тицьнув я пальцем у повз перебіжних дівчат. Адже після допитів, ми дізналися, що кожна з них опосередковано причетна до того, що сталося.

Хтось раптово вихопив із моєї руки наново наповнену чашу і сам випив напій до дна. Я мовчки чекав, очікуючи повернення посудини, нехай навіть порожньої. Але її знову наповнять для мене.

- Я тут дещо дізнався.

Радо вигукує Ерн.

- А ти тут... спиваєшся, так? Чи не від горя випадково?

- Від нього самого, - бурчу у відповідь.

- А дівчинка то твоя жива.

Злюся сильніше, схоплюючись на ноги беру його за горлянку і трясу щосили.

- Твої жарти зараз не до речі, брате.

Ричу йому в обличчя і він хмуриться, мабуть, від мого дихання.

Від нього самого несе потом, що дуже не схоже. Адже зазвичай, коли він повертається від своєї жінки, запахи навколо нього літають квіткові. Стоп! Від нього не пахне жінкою.

- Ти ж не жартуєш. Так?

Хитрий блиск в очах товариша і я нарешті відпускаю його горлянку. У грудях зародилася якась надія, на те, що можливо їй таки вдалося вижити. Ерн ще деякий час скалиться, після чого видає:

- Сам я її звичайно ж не бачив. Але дівчата дають опис твоєї Уни. Наразі постраждала мешкає в будинку голови поселення. І ця, ображена, нізащо її не віддасть тобі назад. Тим більше у твоєї жінки руки з правильного місця ростуть.

Він теж провів поглядом по метушливих в залі дівчатах і його обличчя перекосилося від зневаги.

- Що будемо робити? Візьмемо поселення штурмом? - Змовницьки прошепотів нахиляючись до нас Б'єрн.

- Ти баб вирішив брати штурмом? - Підняв у здивуванні брову Харбрад. - Я сам їх іноді боюсь! Хто знає, що вони можуть будь-якої миті утнути. Ні! Тут потрібно діяти більш гуманно, стосовно товаришів.

Наче натякаючи, вчитель почав вдивлятися в обличчя застиглих хлопців, що сиділи поряд і раптом видає:

- Якщо це справді твоя Уна і вона не знає наших законів. Тоді є спосіб переграти все.

- Як? - Видихаю, схилившись на спинку сидіння.

- Виспись для початку.

Він довго вдивляється в моє обличчя, після чого хмикає та киває.

- Квітів немає, але дівчина тебе любить. Справ, то. Притягнеш її назад. Або сама прийде!

- Не прийде, - хитає головою Б'єрн. - Хто був на волосині від смерті, не ризикне знову стрибнути в прірву.

Присутні поряд з нами тільки закивали.

- По чому чорт зрозуміє цих жінок! - Вигукує вчитель, починаючи суперечку з сином. - А що як стрибне. Тільки цього разу Торб її особисто ловитиме.

- Гаразд, я йду відпочивати! - Вирішив погодитися.

Для мене була вперше така пиятика. І я сам розумів, що в такому стані, Уні, я показатися не міг.

- Брате, ти впевнений, що це вона? - Вирішив перепитати.

- Впевнений.