Розділ 26. Дика кицька, велика птаха і дивна жінка.

Поволі приходила до тями, розуміючи, що готова виплюнути всі свої нутрощі назовні. Було нестерпне запаморочення і тому стати на ноги я як і раніше не могла.

Ледве терпіла головний біль. Тому піднявши руки та обмацуючи голову, мала надію, що все-таки я ніяк не постраждала. На потилиці, в області минулого місця удару відчувалася присохла кров і грудка волосся. Більше пошкоджень начебто не було.

Відразу визначила, що руки та ноги цілі. Вуха та ніс на місці. І нічого при цьому більше не боліло, що дуже здивувало.

Кам'яна структура навколо мене нагадувала більше бункер ніж печеру. Але швидше за все я знаходилася саме в печері. Кам'яні стіни якої віддавали металічним блиском, а рівність стін була немов виковано та відполіровано найкращими технологіями нашого часу.

Яскравість полум'я від великого багаття поблискувало, показуючи на стіні три тіні. Найбільша помітна тінь дівчини сиділа біля багаття по центру і не рухалася. Тінь кішки лежала ліворуч від неї, притискаючись до землі, розмахуючи довгим хвостом. А тінь птаха по інший бік від дівчини помахувала крилами, роздмухуючи вогонь яскравіше.

- Етхо араха, аукхарнаві. - Стало доноситься до мене зі спини.

Перемагаючи запаморочення, я поступово обернулася обличчям до цілком живих істот. Які сиділи біля вогнища, що знаходилося в центрі приміщення.

- Даро, даро, даро ... - повторювала голосніше, повністю оголена дівчина, низько схилившись до вогню.

- Традо! - Голосно вигукнув птах сріблястого кольору на зріст з людину.

- Ра-мрм-даро!- Промуркотіла кішка.

Щойно її лапа торкнулася щільно втоптаної землі, яскраве полум'я вогнища почало згасати. Птаха, що нагадував шуліка з гачкуватим дзьобом, більше не розпалювала багаття і зараз повернула свою голову в мій бік.

- Отямилася нарешті?

Обличчя дівчини теж обернулося до мене і вона підвелася прямуючи до однієї зі стін кімнати. Де в один ряд розташовувалося кілька великих скринь. Діставши з однієї із них сукню, вона знову повернулася до мене.

- Май, принеси речі нареченої молодого вождя.

Суворо наказала вона кішці.

- Сіу, з тебе розвідка! Я хочу знати все, що зроблять ці не вдячні брехуни. І надвечір притягніть хлопця додому!

Птах шанобливо вклонився на вигляд ще молодій дівчині. Після чого важно погойдуючись з боку в бік попрямувала до маленької арки, яка виконувала роль єдиного виходу з печери.

- Не пощастило тобі. - Замислено промовила дівчина, почавши повільно наближатися до мене.

Біла сукня прямого крою, в підлогу, легким ситцем вказувала на її витончену постать.

- Ну нічого. Незабаром видужаєш. Забиті місця та дрібні пошкодження вже затяглися. А ось голова дуже постраждала. Краще поки що не підводься.

У півтемряві печери зелені смарагдові очі дівчини яскраво блиснули. Вона поправила довгий кучерявий каштановий локон за вухо і присіла до мене, промовивши:

- Пам'ятай. Це наш секрет з тобою. Коли ти підміниш мене. Але не зараз. Я все ще надто молода, щоб зректися свого покликання.

- Хто ти? - Видавила з себе, розуміючи, що мене більше не нудить, але втома в тілі накотила з новою силою.

- Твоя доля, - реготнула вона підводячись з колін. - Етхо. Згадуй про нього і він прийде за тобою. А тепер спи.

Тихий, розмірений голос дівчини змусив миттєво заплющити очі. У вухах постійно повторювалися абсолютно незрозумілі мені слова: «Етхо, Етхо, Етхо...» А в свідомості сплив силует Ейріка.

Деякий час у паніці намагалася зрозуміти, що це за світ такий. Але через деякий час мені вдалося повністю заспокоїтись і нарешті провалиться у спокійний солодкий сон.

Де чоловік обіймає мене зі спини. Потім гладить вже здутий живіт. Ніжно цілує в вуста. Після чого вже тримає на долонях маленьке крикливе дитя. Уві сні з посмішкою усвідомлюю, що малюк мені зовсім не неприємний, а навіть навпаки.

- Ще поки що немає! - Роздратовано нашіптує голос недавно знайомої. - Можливо і не буде, все залежить від вас двох.

У холодному поті відразу ж прокидаюся, усвідомивши що перебуваю у величезній печері абсолютно одна.

- Кхе-кхе, - почулося з боку виходу.

Цей звук змусив мене завмерти від остраху. Незабаром перед очима з'явилася й та, хто видавав ці звуки. Скручена бабуся з потемнілим від старості обличчям шкутильгала на праву ногу, прямуючи до мене.

- Кхе-кхе! - Повторила вона, підійшовши зовсім близько.

Жінка несподівано посміхнулася і нахиливши голову на бік, вона примружила свої смарагдові очі. Через кілька хвилин ми обидві дзвінко розсміялися.

- Я ще й горб іноді чіпляю! А ще накладні нігті є. Грим наношу у сусідній дзеркальній кімнаті.

Промовила дівчина випрямляючись на повний зріст.

- Ти не хвилюйся, всьому цьому я тебе навчу. Вік наш довший, ніж у людей, що живуть у цьому світі. Але ніхто не повинен знати наш секрет – інакше миттєва смерть.

Я тільки кивала у згоді. Дивлячись, як вона спритно знімає перуку з сивого волосся однією рукою. У той же момент витирає обличчя від гриму великою хустинкою з рожевими візерунками.

- Є ще плюси. Ми довго не старіємо і з віком починаємо розуміти мову звірів та птахів.

Ляскаючи здивовано віями, вирішила поставити запитання:

- Скільки тобі років?

- Не пам'ятаю, - розвела вона руками. - Жінка, яка зустріла мене, була вже зовсім старезною. Звалася ім'ям Хараба, і просила називати себе так після її смерті.

- Зрозуміло. Як давно ти в цьому світі? - Продовжила я свої розпитування. - Ти теж переродилася як і я?

- І про це теж ніхто не повинен знати!

Підступно посміхнувшись, вона заплющила очі та втягла носом повітря.

- Поспішай. Незабаром поряд із виходом, із печери будуть гості. Тож тобі варто піти. Май повинна притягнути твої речі прямісінько до твоїх ніг.