Розділ 25. Відплата вогнем.

Відчувши раптове запаморочення, викликане втомою, вирішила вийти подихати свіжим повітрям і заразом озирнутися докладніше. Це була величезна будівля, видовбана або вбудована прямісінько в скелю. Грубі стіни замку здавались міцними, як і навколишня кам'яна структура.

Двері з шумом грюкнули й до мене почав долинати гул розлючених голосів. Люди, що знаходилися в приміщенні, на перебій про щось голосно сперечалися. Але слів я не могла розібрати.

- Це все через тебе! - Вигукнула Силіція.

Саме вона вийшла за мною надвір і зараз буравила пронизливим холодним поглядом.

- Краще б такі, як, ти, не народжувалися!

- Те саме можу сказати й про тебе.

Відрізала їй знизавши плечима, гадки не маючи в чому саме я винна.

- Через тебе наше плем'я може розпастись. З давніх часів, наші предки ріднилися тільки між собою. Чужакові тут не раді!

- Яка прикрість, - видихнула я з веселістю. - А мені тут подобається! Мабуть, я залишуся тут жити на довго.

Розводячи руками в різні боки, розгорнула долоні догори, показувала, що у них і вибору особливо немає. Пояснювати дівчині, що йти мені нікуди, вважала за зайву трату часу. Тому вирішила повернутися до неї спиною та піти оглядаючи рівні кам'яні та дерев'яні будови.

Після цього діалогу раптом відчула себе дуже втомленою. До того ж безсонна ніч далася взнаки. Ступала повільно, намагаючись відпочивати під час ходьби. За одно встановлення будинків вивчала.

Кілька дерев без листви виділяли бідність рослинності всередині фортеці. Від центральної будівлі, в різні боки, йшло три широкі кам'яні доріжки. Будови розташовувалися дуже близько одна до одної, але між ними все-таки був не великий простір, досить великий, щоб між ними міг протиснутися один плечистий чоловік.

Стояти на місці не бачила сенсу, а так хотілося гарно роздивитися це не маленьке містечко всередині фортеці. Пройшовшись між будинками, щоб скоротити шлях, я з цікавістю повертала голову в різні боки, милуючись середньовічним стилем і давністю споруд.

Різкий біль в області потилиці майже знерухомив моє тіло і я миттєво відчула як перед очима темніє. Отямилася на холодній підлозі в темній кімнаті. Намагаючись піднятися відчула різкі спазми нудоти, гострий біль у скронях і сильне запаморочення.

Видихнувши, спробувала взяти себе в руки та заспокоїться. Була цілком впевнена, що хтось ударив мене по голові зі спини. Озираючись на всі боки, намагалася звикнути до темряви приміщення.

На перший погляд, це була маленька комора для зберігання чогось, можливо, підвал або темниця в підземеллі. Де були лише одні міцні дерев'яні двері та голі стіни без вікон.

У кімнаті відчувалась сирість та холод. А ще різкий запах цвілі бив у ніздрі. Сперте повітря ніяк не сприяло припиненню нудоти, викликаючи ще різкіші позиви до блювоти. Намагаючись дихати рівно, насилу нормалізувала дихання і мені все-таки вдалося не виплеснути все що з'їла назовні. Адже було не відомо коли мені доведеться наступного разу поїсти.

- Я не робитиму цього! - Почувся крик обуреного чоловічого голосу з-за дверей.

- Брате, ти повинен! Це заради племені, заради нашого спільного добробуту. - Голосно верещала у відповідь дівчина, голос якої мені здався знайомим.

- Ти уявляєш, що ти мені пропонуєш? Адже це низько! Я не буду так робити з жінкою пана!

- Це вона винна у всіх наших бідах. Ти повинен!

- Ніхто не посміє торкнутися до неї! Це жінка господаря.

- Зрозумій, брате, якщо ти залишиш у ній своє насіння. Він вважатиме її брудною! Після, повідомимо, що вона сама тебе попрохала. А ослухатися її наказу ти не міг.

Звук гучного скрипу дверей викликав новий гострий біль у потилиці, змусивши мене насупитися. Тьмяне світло смолоскипа, який тримав темноволосий чоловік, висвітлило кам'яні стіни кімнати, що позеленіли від рідкого моху.

- Не певен, що вона не буде чинити опору, - задумливо буркотів громила ковзаючи поглядом по моїй сукні з ледь помітним декольте.

- Слідів ніяких не залишиться, навіть якщо використаєш силу! Торбранд завжди дотримується свого слова. І він повернеться не раніше ніж за тиждень. На той час ця дівка буде тут. І... вона вся твоя!

Зчепивши зуби й притулившись спиною до прохолодної стіни, я намагалася не зводити злого погляду з тих, що прийшли. Встати з моменту пробудження мені так і не вдалося. Ноги були немов ватяні, а запаморочення в прямому сенсі валило з ніг на підлогу. Тому я могла чи сидіти, чи лежати на підлозі.

- Можливо, в ній уже є спадкоємець пана.

Промовив чоловік уважно вдивляючись у моє перекошене від нудоти обличчя.

- Гаразд, ходімо. Незабаром тут буде Дагна. Нехай вона вирішує, що робити з цією.

- Що? Ми в цьому не братимемо участі! Дівча мені справді сподобалося. Але віддати її цій мегері...

Темні очі чоловіка в паніці забігали по кімнаті, освітлюючись іскристим світлом, що йшло з його лівої руки.

- Ходімо, - солодким голосом заспівала дівчина, обіймаючи обома руками праву руку чоловіка.

- Я зараз же доповім про ваші витівки хлопцям. Вони швидко всю пиху з вас виб'ють!

Громовладний чоловічий рик, змусив мене насупитися від болю що б'є у скронях.

Двері зі скреготом рипнули впускаючи в і без того тісний простір огрядну Дагну. Яка, побачивши мене, скривилася в презирстві. Я нагородила її таким же презирливим поглядом, намагаючись знову підвестися на ноги. Запаморочення повело вбік і мене хитнуло в обійми до велетня.

Різкий стрибок рудоволосої пампушки в мій бік і я відчула, як гірка суміш полилася в моє горло.

- Пий, пий.

Повторювала вона схопивши мене за підборіддя і боляче стискаючи вилиці, щоб я не змогла закрити рота.

- Твоє тіло скоро відторгне його плід! Такі, як ти не гідні виношувати дітей носія гордого імені Могутнього меча Тора.

- Та хто ти взагалі така? Щоб вирішувати, чого я гідна, а чого ні!

Вигукнула випльовуючи залишки мерзенної суміші їй в обличчя.