Розділ 21. Шанс.

Ейрік

Пройшло трохи більш як дві години, перш ніж я зрозумів що заснути поряд з коханою не зможу. Попрямувавши у головний зал, де все ще похнюпивши носа, сиділа руда безсоромниця. Міркував над тим як мені з нею вчинити. З одного боку, я обіцяв знайти їй чоловіка. А з іншого, десь у глибині душі розумів, що дівчина не змириться з цим і змушувати її не має сенсу.

- Ви маєте рацію, пане. - Ледь чутним голосом прошепотіла вона, як тільки я увійшов. - Я вчинила не гідно. Не зваживши на ваш вибір, вирішила все за вас.

- Тепер нічого не вдієш, доведеться тебе відправляти до брата. - Відповів їй рішуче.

- Як до брата? - Ахнула вона від несподіванки.

- А ось так. Крім нього, у тебе немає рідних.

- Ви не посмієте так зі мною вчинити!

- Чому ж ні? - Хмикаючи їй у відповідь, я зручніше сів у крісло по центру.

- Мій будинок тут!

- Ти помиляєшся, це мій дім. Дім мого предка Торбранда Альвальда. А ти під моїм підданством, одним словом, служниця. Так і бути... я дарую тобі волю. Кожен, хто живе на моїй землі, вільний робити те, що захоче. Але якщо не потрібен господареві - він може йти куди забажає.

- Я житиму тут.

Злісно загарчала ця нікчемна жінка.

- З цього дня, я не потребую твоєї праці. Твої справи візьме на себе друга дівчина.

Просто не бачив іншого виходу, як убезпечити свою Уну та первістка. Який за моїми підрахунками вже має народитись через десять місяців.

- Даю тобі час до вечора наступного дня. Після, більше не бажаю тебе бачити на своїх землях!

У цей момент був абсолютно категоричним і не хотів відступати від свого рішення.

- Все через неї? - Відповіла вона впалим голосом.

- Вона моя жінка та твоя пані. Не шануєш її. Отже, не шануєш мій вибір. Це означає те ж саме, що й не шануєш мене! Ти ж знаєш, що за традиціями наших предків, я мушу тебе стратити?

- Так, - ледь чутно відповіла дівчина.

- У тебе тепер є вибір!

Намагався нагадати їй про її принципи та переконання, яким вона постійно слідувала.

- Я прийму вашу першу дружину, - з видихом повідомила.

- Завтра ж, щоб духу твого тут не було! Можу навіть зібрати загін, який супроводжуватиме тебе до брата. На знак моєї вдячності звісно ж. Дагнатіє Варбріт, дозволю тобі взяти з собою подруг. Їх у тебе троє чи четверо?

Подумки згадував, у кого з тих, хто живе у фортеці, ще немає дітей чи чоловіків. Адже ця руда бестія, в будь-якому разі, посварила б їх з чоловіками або позбавила б дитини.

- Ви, не посмієте! Я ж дала слово, а моє слово як кремінь. Адже ви знаєте...

Жінки, що падають навколішки й благають про помилування, за час війни, почали нестерпно дратувати мене. Тому я тільки відвів погляд убік, як тільки вона впала ниць.

- Добре. Я розумію вас і прощаю вам це, - промовила вона підвищуючи голос.

Чим і викликала в мені новий сплеск обурення, але я продовжував дивитись убік. Намагаючись стриматись і вислухати її повністю. Адже вона чекала на мене тут. Знала, що повернуся. І тепер я зобов'язаний її вислухати як глава і носій імені предків.

- Мабуть, десь я була не права. І без сорому, і совісті пробралася у вашу постіль. Скажу, що я трохи принизила ваш вибір. Але я виправлюсь, обіцяю вам.

Дагна підвела очі, які до цього моменту були опущені в підлогу. Скинувши з плечей накидку, люб'язно запозичену Б'єрном, вона посміхнулася мені та виляючи стегнами повільно наближалася. Ніжна, світла шкіра без вад, зараз була оголена повністю привертаючи мою увагу.

- Ти, мабуть, з першого разу не розумієш? - Розлютившись, я не витерпів повторюваної зухвалості.

- Хочете сказати, що я не файна?

Побіжно оглянувши її повні груди. Злегка опуклий живіт, який і привернув мою увагу. Світлу шкіру та приємні контури жіночності. Я не міг заперечувати зворотного, але й зізнатися, що вона гарна більше не міг. Перед очима стояла, вона, моя Уна. І тіло інше, я не міг вихваляти.

- Стегна стали ширші. - Замислено пробурмотів.

Але Дагна тільки посміхнулася лагідніше, вже простягаючи до мене долоні. Дозволивши їй присісти на коліно, відкинувся на тверду спинку крісла відчуваючи як її шорсткі пальці лягли до мене на плечі. Здається, на її обличчі засяяла переможна посмішка. Але я навмисне дозволив їй це зробити. Мої руки відразу ж лягли на її опуклий живіт, обмацуючи його.

Оксамитова, ніжна шкіра була дурманливою для мене. Спогади про мою Уну і те, як вона відповідала на мої дотики, миттєво дали про себе знати. Поцілунок вийшов для мене несподіваним. Руда дияволиця здавалася зовсім іншою у порівнянні з палкими відповідями моєї обраниці.

Обмацуючи її тіло, несподівано для себе помітив холодність у собі до неї. Дагна миттєво стала для мене огидною. В той самий час прокинулося бажання не зволікаючи більше і секунди відірвати їй її голову.

- Вибачте... я  була не права. - Почувся від неї хрип.

- Я даю тобі часу сім днів! - Заволав на неї випускаючи з кліщів шию. - Якщо за цей час моя кохана жінка не буде вважати тебе за покірну служницю. Поїдеш до брата без супроводу та без приятельок! Коня так і бути тобі виділю. Більшого ти не заслуговуєш.

- А-але.

Її очі в паніці забігали по залі. Погляд жінки блукав по сидіннях навколо і тонкому безбарвному килимку під ногами. На округлому миловидному обличчі грав подив. Але з того моменту, як мої руки торкнулися її, я знав, що повернення до брата для неї буде схоже на страту.

- Я... я підкоряюся вам, пане...- прошепотіла вона знову падаючи ниць.

- І? - Гнівно рикнув у невдоволенні.

- І пані...- ледь чутно пробубоніла вона.

- Мене не буде цього тижня. Не бажаю бачити твого приниження. Моя Уна уперта, до пари мені. - Вирішив дати їй пораду, на знак минулої служби.

Тим більше об'їзд територій та розв'язання деяких проблем на них теж враховував мій від'їзд. Правду кажучи, не очікував, що від'їду так скоро. Але зате, змогу після повернення в повній мірі насолодитися своєю коханою, сподіваючись, що вона сумуватиме за мною весь цей час.