Розділ 20. Плин часу та захоплення, не дає шансу для туги.

На протязі готування, думки металися в голові, не дозволяючи зосередитися. Неприємний холодок від наповнених злістю поглядів, блукав по моїй спині й мені хотілося швидше покинути кухню.

Приготувавши легкий повітряний омлет, практично відразу залишила голодного чоловіка наодинці з його величезною порцією. Після чого повернулася до своєї, нашої з ним кімнати, тихцем зачинивши за собою двері.

Підійшовши до великого вікна, відсунула дерев'яні віконниці, які зараз чомусь були щільно зачинені. Погляду одразу відкрилося просторе подвір'я з невеликим тренувальним полем.

Оголені до пояса чоловіки змагалися між собою у рукопашній боротьбі. Піт блищав на їхніх тілах. А міцні м'язи напружувалися, повністю приліпивши мій погляд до себе.

Двері з шумом грюкнули й тільки тоді я прийшла до тями, помітивши як з силою вчепилася пальцями в підвіконня. Насилу відірвавши погляд від патлатих бійців, я перевела свою увагу на дівчат, що увійшли до кімнати. Темноволосі Силіція та Варра з гнівом на обличчях, з гуркотом впустили велику ковану скриню долі на підлогу.

- Якщо ви хотіли нову сукню, місіс. Вам варто було попросити пані Дагну! А не скаржитися пану. – Виплюнула в гніві Варра.

- Найімовірніше, вона виділить вам декілька поношених суконь. - Шипіла одночасно з нею друга служниця.

- Пані? - Підняла я в подиві брову. - Не чула від господаря будинку подібних слів. Це ваше з нею рішення, чи лише мрії старої діви? - Намагалася говорити впевнено, з часточкою глузування в голосі.

- Ти, маленька сучка!

Заверещала Силіція.

- Питання лише в часі, скільки ти тут ще пробудеш.

- Це сукні, так? - Крижаним тоном відповіла вдивляючись у величезну скриню.

Дерев'яна коробка, оббита розжареним залізом, приблизно півтора метра довжиною. Здавалася настільки місткою, що навіть я в нього з легкістю поміщуся повністю.

- У ньому точно немає її пишності Дагни, чи вона застрягла десь по дорозі?

Видихнувши продовжила:

- Хотілося б особисто подякувати господині цього будинку про такий щедрий дар. Чи вона ще не господарка? Яка прикрість...- спробувала іронізувати я.

- Вона стане господинею і тебе викинуть відлупцювавши батогом за твій поганий язик! - Голос Варри лунав немов гострі краплі дощу, що падали на твердий асфальт.

Дівчата підтягнулися виставивши свої повні груди. За їхніми кулаками, що стискалися в цей момент. Я відразу ж запідозрила бійку, що назріває. Подумки прораховувала, чи зможу ухилитися від обох суперниць одночасно, і як у такому разі менше постраждати.

- Вона стане господинею тільки в тому випадку, якщо він того забажає. - Відповіла, проковтуючи тремтіння в голосі.

Сила та вага явно були на їхньому боці. Обидві дівчини відрізнялися комплекцією і зростом, куди вище мого майже на голову.

Бійки не було і вони опустивши плечі повернулися до виходу тихо про щось перешіптуючись. Коли двері за ними зачинилися, я нарешті видихнула від полегшення.

Тяжко дихаючи й з великими труднощами мені вдалося підсунути громіздку скриню ближче до ліжка. Де й розглянула принесене мені вбрання.

Просто неймовірних розмірів сукні, були мені великі приблизно вдвічі чи втричі. Але нитки з ножицями та голкою на дні скрині, повністю розвіяли мій смуток.

Ближче до вечора розкроївши та вшивши два різновиди суконь, з насолодою потягувалася, відчуваючи напругу в кінцівках. Ноги затекли, а пальці на руках боліли від утоми. Але це тільки змусило мене посміхнутися.

Так підрізавши краї й змітавши зайву тканину, з'явився товстий поясок під грудьми в одного виду суконь. На кшталт тутешньої моди, але сучасніше. Моделі мали чудовий вигляд. Через брак ґудзиків або застібок, на других видах суконь з'явилися петлі з тканинними й мотузками. З'єднуючись спереду, для зручності, схоже було більше на корсет. Але погляду відкривалося декольте, не глибоке і ледь помітне.

- Тобі не соромно? - Пролунало десь за спиною, змусивши мене здригнутися.

Як чоловік зайшов, я не пам'ятаю. Як він виявився лежачим на ліжку, навіть не уявляю. Вхідні двері були навпроти мого обличчя. Але швидше за все я так захопилася, що не помічала нічого, що відбувається навколо. А я ж, вдягала перед ним усі вбрання повністю роздягаючись! Тут же згадала про свою дивну примху в минулому і миттєво почервоніла.

- Вибачте. - Винувато видавила із себе.

Було дуже незручно, та й шлунок уже давав про себе знати.

- Час так швидко минає. - Намагалася виправдатися.

- Іди до мене, я скучив. - Відповів чоловік, ляскаючи долонею поруч із собою.

Ейрік потягнувся до мене рукою. Але зістрибнувши з ліжка, я кулею кинулась до дверей. Ні, мені не можна залишатися з ним наодинці. І про це свідчив його оголений торс. Проковтуючи слину та оглядаючись назад, я вискочила в коридор.

Коридор був порожній, звуки кроків лунали далі. Ступаючи вперед я сподівалася втекти якомога далі від цього спокусливого чоловіка. Ні, мені не було страшно перебувати з ним наодинці. Єдине чого я боялася це залишитись одна, у невідомому світі з дитиною на руках.

У минулому дітей не жалувала. У моєму розумінні, діти це вічно кричущі, об'єкти що плачуть. Які вимагають уваги та чогось смачненького. Трішки подумавши. З усмішкою згадала, що й чоловіки з аналогічних причин зі мною довго не затримувалися. Великі діти та маленькі діти, різниця між ними була не значною, але все-таки була.

Судячи з усього, Ейрік не збирався мене переслідувати. Тому поспішила до замкової кухні, з чітким розрахунком заспокоїти голодного черв'ячка в животі. Вискочивши до різноманітності запахів спецій, почала оглядати спорожнілу кімнату у пошуках продуктів.

- Впевнена? - Тихий шепіт обпалив мою шию, розганяючи зграю мурашок по шкірі.

- Треба перекусити, - злякано пропищала.

Панікуючи, я намагалася зрозуміти як він мене наздогнав? Адже я бігла досить швидко. А ще оглядаючись, не бачила переслідувача. А він виявився так близько, перебуваючи майже за моєю спиною.