Розділ 17. Червона крапля котиться, доріжку до хвилювання прокладаючи.

Його руки натягували віжки так, що кінь хрипів і збільшував швидкість галопу. Я бачила, як темніє його обличчя, а губи стискаються до білизни. Але він нічого не говорив, тільки сильніше вдаряв п'ятами об боки свого коня.

Поселення знаходилося на галявині в лісі, не більше ніж за двадцять кілометрів від фортеці. Ми просувалися через ліс, як я зрозуміла прямуючи до замку навпростець. Прохолодний вечірній вітерець приємно холодив шкіру та розвіював по вітру волосся. А теплота чоловіка, що сидів поруч, зігрівала немов зсередини.

Коли наш рух сповільнився, ми нарешті наблизилися до брами. Ейрік обвалив град поцілунків на мою шию. І я відчула, як груди були миттєво стиснуті сильною долонею. Тихий рик від чоловіка і він голосно видихнув із легень повітря.

- Мілорд, міледі. - З поклоном привітав нас ворітний.

Ґрати зі скреготом піднялися, впускаючи нас у широкий короткий тунель під високою кам'яною стіною.

Ейрік кивнув і зістрибнувши з коня миттєво підхопив мене на руки, опускаючи до землі.

- Я привіз у фортецю свою дружину, але її погано прийняли. Тож вона поспішила покинути мій будинок!

Він з гнівом оглянув чоловіків, які висвітлювали оточення факелами.

- Ходімо кохана.

Ейрік не стримано притягнув мене за талію і нахилився, вдихнувши запах біля волосся.

- Мені потрібно прийняти водні процедури. - Відповіла намагаючись від нього відсторонитися.

Я все-таки почувалася не комфортно. Через неможливість нормально помитися і бажано з милом. Про шампунь та інше приладдя, я навіть не замислювалася.

- Накажи Дагні й тобі наберуть повну балію гарячої води.

- Не думаю, - криво посміхнулася до його слів.

Згадавши про теплу сироватку, в якій ця руда жінка пропонувала мені раніше скупатися. Адже на сироварні не було теплої води.

- Подивимося,- різко відповів.- Зараз буде інакше.

Ми прямували вперед. Кам'яна доріжка вела нас нагору і ми повільно, підійматися до центральної будівлі. Головний будинок розташовувався на схилі гори та з нього мав бути гарний краєвид на округу.

Тихий стукіт у двері й Ейрік сам відкрив їх ступаючи всередину без запрошення. Не надто простора зала відкривала перед нами широкі сходи, що вели догори. Тьмяно освітлене приміщення викликало тугу. Оскільки були видні лише голі кам'яні стіни та рідкісна зброя приставлена до стіни. До нас підбігла одна з дівчат низько вклонилася, опускаючись ниць до щедро всипаної тросником підлоги.

- Де Дагна? - Гнівно прокричав на весь зал.

- Вона у ваших покоях, пане. - Переляканим голосом пролепетала дівчина.

- Я чув, що мою дружину вигнали з Альтера? - Прогарчав він, продовжуючи тиснути на неї.

- З чого ви це взяли, пане? - Промовила з панікою в голосі служниця.

- Я чув так само, що ви тут пригощаєте чужинців. Зустрічаючи їх куди привітніше ніж мене та моїх друзів.

- Я... я...- белькотіла вона не знаючи що відповісти.

Я ахнула від того, що вона раптово впала навколішки. На вигляд юна темноволоса служниця, підповзла до його ніг почавши цілувати брудні шкіряні черевики. З тугою ридаючи та вмиваючись сльозами.

- Отже, це цілковита правда ... - ледь чутно пробурмотів чоловік. - Дагну до мене швидко! А Уну омити, нагодувати та в мою спальню супроводити.

- Т-так,- відповіла вона крізь ридання.

- І якщо я почую, що з моєю дружиною хоч щось трапилося, вам усім не уникнути кари.

Погляд чоловіка все ще метав блискавки, але у глибині зіниць я розглянула смішки. Запитливо поглядала на нього, намагаючись зрозуміти хід його думок. На перший погляд, він був у сказі, але інстинктивно я відчувала що він бавиться.

Промайнула сталь в його зіницях і Ейрік штовхнув дівчину ногою.

- Досить, краще потурбуйтеся про свою пані.

За кілька хвилин я вже була в просторій кімнаті з декількома глибокими дерев'яними посудинами для купання. Дівчина тихо схлипуючи промочувала уривком тканини кров, що сочилася з нижньої губи. Двері в кімнату зі скрипом відчинилися, впускаючи ще кілька дівчат з наповненими цеберками водою.

- Вам допомогти? - З часточкою зневаги пробурчала одна з дівчат, що увійшли.

- Не варто, я сама.

Дочекавшись поки вони наповнять одну із посудин водою. З полегшенням зауважила, що вода досить тепла для купання, не надто гаряча і не джерельна.

Оглядаючи кімнату, я помітив біля стіни єдине поліроване сріблом середніх розмірів дзеркало. Маленький дерев'яний столик, мабуть, з милом і зручну м'яку софу, оббиту шкірою якогось дикого створіння.

- Ще щось бажаєте, леді?

- Мені потрібний рушник і чистий одяг.

Розмірковуючи у слух, я продовжила огляд приміщення.

- Рушник? - Перепитали мене.

- Тканина, якою я зможу витерти тіло.- Пояснила дівчатам.

- Мене звуть Варра, - вклонилася раніше постраждала. - Я буду вашою служницею.

- Не варто. Мені не потрібні слуги.

Обмірковуючи всі події, і звикла робити все сама, я остаточно вирішила відмовитися від такого наглядача. Можливо було б краще прийняти її допомогу, але мені варто бути обережною. Раптом доведеться поспішаючи покидати це місце.

Тіло з гуркотом впало на дерев'яну підлогу і я вже стала серйозно хвилюватися за психічний стан людей, що живуть у цьому світі. З очей служниці знову струмком побігли сльози. А відра, що впали поруч, відкрили картину ще з двох дівчат, що жалісно скиглили.

- Та що з вами не так? - Крикнула їм, звільняючись від сукні.

- Все, що я хочу, це служити своїй пані.

- Добре, добре. Підводьтеся.

Нервово ковтнувши, я поспішила опуститися з головою в широку балію, наповнену водою. Коли виринула вдихнути повітря, мене хтось спритно спіймав за плечі. Після чого дбайливо намилили волосся розчином що пах реп'яхом і так само дбайливо омили водою.

Двері з гуркотом відчинилися вдарившись об кам'яну стіну. Почувся стукіт зброї, що падала на підлогу, і плеск води з сусідньої балії.