Розділ 15. Удар у спину.

Ейрік

- Чортівня якась трапляється, у нас харчі зникають. Просто випаровуються в повітрі! - З тінню печалі на обличчі вимовив Ерн. - Продукти є і тут несподівано їх одразу немає.

Взагалі Ерн завжди був уважним і надмірно пильним. Він навіть на полі бою швидко заглиблювався у всі тонкощі стратегії, реагував практично миттєво та надавав завжди підтримку.

- Продукти наче під землю провалюються!

Ми всі переглянулися. Дуже вже хотілося дізнатися, чи справді під містом викопано новий тунель, чи хтось зміг відкрити старий.

- Ви просто їсте багато. - Пробурчала проходячи повз дівчина.

Стоп, а вона, швидше за все, не з наших. З кивком я дав сигнал Харбраду і він з різким ривком потяг її до себе за руку, тим самим посадивши її на  своє коліно.

- Вина, вам, мабуть, достатньо. - Обурилася чужинка.

- Я певен, що до цього причетні вороги!

Раптом вигукнув Б'єрн.

- З ранку в трактир де я зупинився, заходив поважний церковник, попереджаючи мене, щоб скоріше тікав. Мені спочатку здалося, що він дурницю городить. Але незабаром я почав помічати поблизу із собою дивних людей.

- Аслана четвертували! - З люттю вигукнув Харбрад. - Теж біля трактиру. Йорґен зараз у полоні.

- Треба рятувати молодшого... - схопився за голову Б'єрн.

Сидячи в трапезному залі, він злегка відсунув стілець від столу і взявшись за голову почав хитатися з боку на бік.

- Врятуємо, - дав йому обіцянку. - Нам потрібно тільки з'ясувати, де його тримають.

- Мені теж цікаво, - закивав Ерн.

Подаючи бойовому товаришеві страву з великими шматками м'яса, я помітив як підозріло притихла дівчина. Харбрад притис її до свого боку і вже почав погладжувати по сідницях. Очі вчителя загорялися яскравими вогниками, натякаючи нам, що вона явно чужа. Одна з наших давно б розлютилася або висловила своє невдоволення. А ця просто завмерла на місці, вбираючи в себе кожне сказане нами слово.

"Шпигунка" з силою стукало в голові.

Ерн і Б'єрн одночасно перевели погляд на мене, мабуть, прийшли до того ж висновку.

- Слухай, народ, Гуннара хтось бачив? - Загорланив на весь величезний зал Харбрад.

- Гадки не маю де він.

- Давненько його не було видно.

- Він же минулого місяця був, хіба ні? - Чулося з різних боків від столу.

- Начебто він був поранений?

- Мені теж цікаво де він зник... - продовжувалися перешіптування.

У трапезній залі нас було близько п'ятдесяти осіб. У центрі столу, як завжди, сидів я та мій учитель. Ліворуч від майстра розташувався його син. А праворуч від мене сидів Ерн.

Після не чітких відповідей від хлопців, ми знову переглянулися.

- Я дуже стурбований тим, що відбувається, - раптом зашепотів мені на вухо один з хлопців.

- Є якісь побоювання? - Поцікавився я. Раптом він щось побачив.

- Раніше скрізь сушилися шкури диких тварин, а зараз їх немає. У місті незвично тихо. Можливо, я відвик від рідного міста. Але здається, раніше в Альтері було значно жвавіше. - Висловив свою думку один із моїх вірних воїнів.

- Авжеж! - Вигукнув я, одночасно киваючи вчителю, щоб непомітно звернув шию чужинці. - Ось, що не так. - Прошепотів у слух свої роздуми.- Чи можна підрахувати яких продуктів зникло більше за інші?

- Ти не повіриш – сиру.

- Ти серйозно? - Щиро здивувався я.

Разом ми проводили поглядом хлопця, що ніс на руках дівчину. Вона несподівано зомліла. Ну, як несподівано? Легкий натиск пальцями вчителя у її тендітної шийки й вона труп.

- Абсолютно! - Роздратовано пробурчав Ерн. - Коли мені хлопці почали доповідати. Я сам не вірив їм і особисто перевірив ще раз. Сир доїжджає до міста, його переносять у комори. А ось як він випаровується звідтіля, навіть мені не відомо! У кожен підвал робити підкоп неможливо.

- Згоден з тобою, - закивав братові.

Повністю погоджуючись з ним.

- Але ж сир? Адже це просто сир! - Ніяк не міг зрозуміти навіщо злодюжці кисло молочний продукт, твердого вигляду.

- Не скажи, брате, - раптом встряв у розмову Б'єрн. - Я часто подорожував і багато куштував усіляких смачних страв. І скажу тобі Торбе, ваш сир смачніший за будь-який, що я їв у чужоземних місцях.

- Ха-ха сир. Скільки він може коштувати? Кілька мідяків, наприклад, - посміявся я з його теорії.

- Близько... - Б'єрн задумливо звів очі до високої стелі. - Близько сотні золотих за кругляк. - Киваючи сам собі вимовив він серйозно.

- Та ти жартуєш, ха-ха. - Не повірив я хлопцеві.

- Це найнижча ціна. Можливо навіть більше, - насупившись підвищив він свій голос, чітко підкреслюючи свою правоту.

- Можливо годують когось? З рідкісних тварин, наприклад, - зробив я припущення. Повністю виключаючи продаж.

- Ага, одягнених жирних павичів! - Реготнув сьорбнувши вина Ерн.- Давай, я з'їжджу до тітки Егнесс і попрошу її не постачати до замку сиру. Нехай складує поки що в схованці печери. Ну а ми за цей час з'ясуємо хто наш злодюжка.

- Чудова ідея, - погодився з товаришем. - Тільки я поїду туди. Сам хочу навідатися до Егн. Мені потрібна її порада. А ви поки що розшукайте мою Уну. Поняття не маю як розтопити серце цієї крихти. - Зізнався я хлопцям, відразу побачивши розумний погляд вчителя.

- Ночуватимеш там?

- Ні, ночуватиму я тут. Зі своєю Уною! - Твердо відповів. - До півночі думаю повернутися. Моя дівчинка на той час вже міцно спатиме.

З усмішкою я згадав холодну міну на обличчі Дагни та її вбивчий погляд у бік моєї коханої. Нашкодити їй вона навряд чи посміє. А ось втомити думаю зуміє. З втомленою крихтою мені буде набагато простіше домовитися. Заодно і приємний масаж ніжок зроблю. Від передчуття майбутньої зворушливої ночі з моєю Уною. Я не відразу зрозумів, що хлопці почали кидатися жарти з приводу моїх роздумів.

- Крила підрізати йому?

- Ні, кинь у його обійми його жінку. Сам звалиться, і до ранку не підніметься. - Вимовив учитель.