Розділ 11. Стоп, це нам не потрібно.

Я підняла голову, підставляючи обличчя сонечку. Рідкі пухнасті хмарини повільно пливли по небу, попередивши що буде хороший сонячний день. Злегка повернувшись у сідлі, кинула погляд на потужного чоловіка що намагався вкрити мене своєю шкіряною накидкою. Через деякий час, це в нього вийшло.

- Леді, - сказав він, вказуючи рукою на схід. - Незабаром ми будемо в Аленьтері. Нам слід наперед обговорити наші стосунки з вами.

- Що ви маєте на увазі? - Схвильовано пробурмотіла.

Думки постійно плуталися, а його близькість вже дуже сильно хвилювала мене.

- Ми з вами пара чи як?

- Поки що не впевнена.

Його питання звучало настільки прямо, що відразу згадалися наші з ним жаркі поцілунки в лісі.

- Вам варто дати чітку відповідь після приїзду. Я не можу довго чекати.

Сталь у голосі чоловіка та легка хрипота. Змусили здригнутися немов від холоду.

Осторонь куди він показав уже виднілися чотири круглі вежі з гострими загостреннями на верхівках. Вони ніби вказуючи на їхню неприступність. Після наближення до товстих кам'яних стін, на мене нахлинуло захоплення. Я ніби вбирала у себе кожну деталь середньовічної будови. З'єднані стінами гігантські вежі утворили собою непереборну для ворогів фортецю, йдучи в усіяні скелями пагорби.

Ця будова здавалася не тільки замком, але, можливо, ще мала стратегічне значення. Оскільки з висоти пагорбів, добре проглядалася навколишня територія. По тихому свисту, що долинав від веж, було зрозуміло, що нас вже помітили пильні вартові.

- Пара.- Видихнула я, коли Ейрік вкотре з силою, але ніжно притис мене до себе.- Тільки не розраховуйте на те, що я відразу дам вам свою згоду.

- Цього вже не потрібно, - самовдоволено хмикнув чоловік. - Головне, що визнала цей факт. А я подбаю про інше. Аленьтер може вистояти будь-яку облогу, якщо комори будуть повні зерна.

Вказав він рукою у бік стін.

- Я завжди дбаю про те, щоб комори були заповнені.

- Навіщо ви мені це кажете?

Все ще захоплюючись численними спорудами на пагорбах, я не могла відвезти погляд від замку, що стояв на найвищій скелі.

- Як же? - Щиро здивувався чоловік. - Ваші шанувальники вже зараз починають мені дошкуляти. А що ж буде далі? - Його піднята догори брова ніби вимагала від мене передбачити майбутнє.

- Звідки мені знати? - Обурилася.

- А я вам відповім.

Він зробив коротку паузу, після чого із самовдоволеною посмішкою оголосив:

- Через рік, ти подаруєш мені дитину. Через два, у тебе від мене буде щонайменше двоє малят. А через три, ти благатимеш мене, щоб я подарував тобі третє немовля.

Відвертаючи обличчя в бік від цього кумедного чоловіка. Я намагалася стримати себе, щоб не засміятися йому в обличчя. Навіть у своєму минулому житті, я не хотіла заводити дітей. А що говорити про світ, світ без контрацептивів та іншого.

- Діти це завжди відповідальність, - з розумним виглядом вимовила. - Гадаю, я поки що не готова стати матір'ю.

Киваючи сама собі, я зробила остаточні висновки. Які й озвучила у слух:

- Я поки що не хочу дітей. Можливо в наступному житті. Так, краще в наступному!

- Леді, вважайте це своїм новим життям. З цього моменту ніхто вам не прислуговуватиме. Ви тепер слуга. - Він говорив тихо злегка нахилившись до мене, наче ділився страшною таємницею. - Розумію, ви, можливо, не звикли до такого. Але тепер ваші обов'язки повністю залежать від наказів у моєму домі.

Я тільки з цікавістю прислухалася до його слів і з усмішкою ловила емоції на його обличчі. А чоловік, мабуть, смакував і продовжував задовольнятися висловлюючи чергові вимоги щодо нашого з ним спільного проживання. І прання, прибирання на мені, готування та інше... я навіть перестала далі прислухатися.

Подумки намагалася уявити як я намагатимусь прати його сорочку або штани. Бажано до розмірів шматків, які він зробив з колишніх речей, що були вдягнені на мені. Коли в процесі його тиради я реготнула і ледь не впала з сідла від сміху. Він нарешті вгамувався і став уважніше вдивлятися в моє обличчя.

- Невже ви все це вмієте робити? - Задумливо пробурмотів.

- Я ж не безрука. А що не вмію – навчуся. Хоча... не бачу сенсу перебувати саме тут. У будь-якому іншому місці, мені здається буде безпечніше. - Додала я про себе. «Якомога далі від тебе буде безпечніше».

Металеві ґрати що зачиняли браму, зі скреготом були підняті. І ми маленькою кількістю, із п'яти людей, в'їхали у внутрішній двір невеликого містечка. Зазнала якогось дитячого захоплення, побачивши затишні будівлі навколо і добре підметеного дворика з бруківки. Навкруги було затишно і чисто. А юрба, що збиралася навкруги, була одягнена в охайний вовняний одяг.

Біля воріт гралися камінчиками хлопчаки. Помітивши Ейріка вони завмерли на місці косячи на нього немов на якесь божество. А самозадоволена усмішка на його обличчі, що випливла після цього. Змусила мене хрюкнути в кулачок і уткнутися в його груди. Я ж у чужому світі, чи ненароком ображу почуття місцевих жителів. А ось почуття самовпевненого велетня мене зараз мало хвилювали. Тому кутаючись у його шкіряну накидку, я дуже успішно ховала свої веселощі від інших. При цьому змушуючи чоловіка дедалі темнішати обличчям.

- Пробач, - видавила з себе трохи погладивши його по грудях. - Сама не знаю що на мене найшло.

Сміх не хотів заспокоюватися, але й сердити велетня ще більше не хотілося. Адже він уже дивився на мене поглядом розлюченого ведмедя, готового рвати та метати все на своєму шляху. Щоб заспокоїти надмірно запального чоловіка, я нарешті взяла себе в руки й ще раз ніжно погладила його по плечу.

- Хто це така? Це, нам не треба! - Почала голосити якась панночка внизу.

Руде густе волосся дівчини, було неохайно зібране в пучок на потилиці. Великі губи примхливо кривилися, а маленькі долоні вказували на мене, вимагаючи негайних пояснень від Ейріка.

- Дагна. Прошу любити та шанувати, - муркочучи шепнув мені на вухо мугиряка. - Управителька в моєму будинку. Вище за її накази, тільки мої.