Розділ 7. Розчищати сніг?

Яскравий світанок ледь пробився крізь маленьке каламутне віконце. Розплющуючи очі, я спробувала піднятися з широкого ліжка, але сильна слабкість у тілі не дозволила мені встати. Подумавши що я ще не виспалася, заплющила очі намагаючись знову заснути. Через деякий час, провалилася в неспокійну дрімоту.

Мені снилося, як я літаю над своїм тілом, прошу його піднятися, але воно не слухається мене. Намагалася підлетіти ближче і доторкнутися, але мене ніби відштовхувала якась невидима стіна.

- Я тебе провчу! - Зі сну мене витяг гучний чоловічий рик. - Ти ще дізнаєшся як спокушати інших чоловіків.

Перед очима все пливло, а чоловік щось не зрозуміле бурмотів собі під носа, тримаючи мене за шию однією рукою. Другою рукою він потяг до низу тканину теплої сукні, що була на мені. Залишивши на тілі лише легку лляну сорочку під ним.

У цей момент намагалася хоч якось роз'єднати сталеве захоплення його руки на моїй шиї. Він не стискав, щоб задушити, але й тримав мене над підлогою, доставляючи дискомфорт.

За мить мене винесли надвір жбурнувши у велику кучугуру. Легені миттєво обпалило холодом і хитаючись з боку на бік я ледве піднялася на ноги.

- Забери звідси сніг, я наколю дров. - Спокійніше промовив чоловік.

Розвернувшись, він з силою зачинив двері будівлі й попрямував за будиночок. Намагалася хоч якось зігрітися, постійно потираючи долоні одну об одну. Крок за кроком тремтячи від холоду ступала до порога, мені дуже хотілося одягтися тепліше. Двері несподівано не піддалися і я безрезультатно намагалася їх відчинити.

Слабкість у тілі та холодний вітер, що обдував з усіх боків, змусив сльозитися очі.

- Я ж сказав прибрати сніг! - Хтось з легкістю віддер мене від дерев'яної ручки та відкинув назад у кучугуру.

- Ч-чим? - Стукаючи зубами від холоду, я намагалася не думати, що мороз безжально кусає мої оголені частини тіла.

- Вважай це за урок.

Наблизившись і знову безрезультатно посмикавши ручку, вирішила попрямувати до поселення. Розгрібати долонями насипаний по коліно сніг я не вважала за розумне, тим більше його в окрузі було дуже багато.

Погойдуючись і обіймаючи себе за плечі, я намагалася не думати про те, що можна перетворитися на льодяну скульптуру. Сама не знаючи того, як мені вдалося дістатися в такому стані до будиночка бабусі, але сил піднятися на поріг у мене вже не було. До того моменту я вже не відчувала ніг і рук, а навіть не могла ворухнути пальцями.

Підповзаючи на колінах до слизьких сходів, мені насилу вдалося наблизитися до дверей. Один удар рукою по дверях будівлі пронизливим болем віддався у всьому тілі. Було відчуття, що мої пальці розбилися на кілька дрібних крижаних уламків.

- Повертайся до чоловіка! Чого прийшла до мене? Сама винна, - почувся скрипучий голос за дверима.

Від паніки мої плечі поникли. З жахом усвідомлюючи подію, не могла повірити у почуте. Невже я ось так ось замерзну на смерть у цьому новому світі? Адже мені вдалося якимось дивом вижити й знову померати.

Піднятися на ноги вже не було сили. Навколо підіймалася сильна завірюха засинаючи очі пишними клубами снігу. Видимості не було жодної, а перед очима все пливло. Не вигадавши нічого кращого, вирішила закопатись у сніг і мені відразу стало значно тепліше. Так хоча б вітер не обдував з усіх боків. Тепло снігу затягло мене в безтурботний спокійний сон, який пестив, ніби зсередини.

- Уперта жінка...- почулося здалеку.

Мені раптом стало дуже гаряче і я спробувала прийти до тями, але сон від чогось не відпускав. Моє тіло немов палало в полум'ї на багатті і я стискаючи губи намагалася не закричати.

У свідомості малювалися картинки, що мене спалюють живцем. Але болю чомусь не відчувалося. У тілі була лише слабкість. До губ піднесли щось не приємне для нюху і в горло полилася гірка жижа.

Хтось ласкаво погладжував по голові, тихо примовляючи:

- Пий, пий...

Коли ніжні, великі та сильні руки спробували мене повністю роздягнути я взяла чинити опір. Нарешті розплющивши очі, з жахом спостерігала як чоловік дбайливо обтирає кожну частинку мого тіла ганчіркою вмокаючи в якусь суміш зеленого відтінку.

Чула, як його дихання почастішало, коли він погладив мої груди та сковзнув до стегон. Руками я спробувала хоч якось припинити це неподобство. Зрозумівши що прибрати його руки зі свого тіла я не зможу, тихо схлипнувши прикрила пишні груди руками.

- Заспокойся, ти не помреш. - Заспокоював він швидше себе, ніж мене. - Я витягну тебе.

Його бурмотіння я чула ще довго. Він продовжував обтирати мене сумішшю, що пахла травами. Потім на деякий час припиняв та вливав у мій рот гірку рідину. Потім знову обтирав і обіцяв, що не помру.

- Ти мала слухатися мене! - З докором мовив чоловік.

Почувся шелест одягу, що падає на підлогу. І поруч приліг хтось великий, і теплий притискаючи мене до свого твердого тіла. Ще трохи, й мою свідомість заволокло темрявою.

Тепер я літала над цвинтарем нашого світу, де стояло безліч людей. У паніці намагалася знову повернутися у своє власне тіло, що зараз лежало у труні з червоного дерева. Мені вдалося підлетіти ближче і злегка торкнутися кінчиками пальців червоного оксамиту. А потім сильні міцні руки притягли до кам'яних гарячих чоловічих грудей.

- Тихше, ти не помреш. - Зашепотів він мені біля вуха.

Щосили вириваючись, я намагалася дотягнутися до свого тіла. Але хтось невидимий дужче стискав мої плечі та переконував, що я виживу і що він нізащо мене тепер не відпустить.

Кришку труни закрили почавши повільно опускати у вириту яму. Помітивши це, я з новими силами спробувала повернутись у своє власне тіло. Знайомі й зовсім не знайомі мені люди, по одному наближалися кидаючи по жмені землі в вглиблення. Хотіла закричати та зупинити їх, але з мого рота не вирвалося жодного звуку.

Дзвін падучих дрібних камінчиків, іноді віддавався з гулом у моїй свідомості. У розумінні того, що повернути нічого не зможу, я ніби зламана лялька повисла в обіймах когось невидимого за моєю спиною.