Розділ 5. Засісти в кучугурі.

Прибирання в будиночку затяглося до пізнього вечора. Та це ще пощастило, що в грубці блимав вогник. Щойно почало заходити сонце, я обшукала весь будинок. Але ні свічок, ні ламп не знайшла.

З великої скрині витягла шкуру добитого оленя безрогого. Намагалася відкрутити голову, але в мене нічого не вийшло. Ще одну теплу чоловічу накидку з грубої тканини виклала поруч зі шкурами. І на самому дні знайшла шкірку лисиці, ця шкірка була без голови.

Остаточно переконалася, що у будівлі немає ножиць та інших предметів для рукоділля. Підкинула в піч ще дров, після чого підсунула стіл, підпираючи ним двері. Про всяк випадок від непроханих гостей. Накрившись накидкою на широкому ліжку, я дуже скоро провалилася в міцний сон.

Вранці вмившись практично крижаною водою, я відсунула стіл на місце і вийшла на ґанок. Піднявши голову, підставила теплому сонечку обличчя. Повітря було чистим, прозорим і свіжим. А по небу пливли пухнасті хмари. Мимоволі замилувалася природою, несподівано для себе усвідомила, що в окрузі немає нікого. Іти кудись боялася, але ж треба якось дізнатися про новий світ.

Сковзнувши поглядом по снігу, одразу знайшла втоптану доріжку з чоловічих ніг. Також були сліди від підкови залишені кіньми. Недовго думаючи попрямувала стежкою намагаючись йти чітко у бік провідних кроків.

Майже годину так пройшовши, я нарешті вийшла до маленького селища. Близько десятка будиночків, приблизно таких, в якому я жила. Тільки в більш придатному для проживання вигляді, стояли на певній відстані один від одного.

Мій погляд вловив одного мешканця, а точніше мешканку і я попрямувала до неї з твердим наміром дізнатися хоч щось про цей світ.

- Здрастуйте, - промовила порівнявшись зі старенькою.

- Доброго здоров'я, тобі, Уно, - вклонилася мені бабуся.

- Ви мене знаєте? - У паніці видихнула.

- На вас плащ господаря, а це означає що ви його жінка. Чи ти дівчинка вкрала цю річ? - Її очі злісно звузилися.

- Я не крала нічого. Скоріше запозичила зі скрині в будівлі де мене поселили.

Зараз мені стало трохи ніяково. Адже плащ не мій. А я його одягла, щоб зігрітись. Інших теплих речей мною не було знайдено та не бігати ж мені у сукні взимку по лісі. Відразу взялася розглядати товсту тканину, що на дотик дуже нагадує кашемір, але щось інше.

- Живеш у будинку в лісі? - Старенька несподівано тепло посміхнулася і я кивнула.- Колись давно там мешкав його батько. Він був ще тим мисливцем.

Жінка мрійливо посміхнулася, поглядаючи в напрямку лісу, туди звідки я щойно прийшла. А я вирішила випитати більше інформації:

- Ви не підкажете, поблизу є ще якісь поселення? Бо я зовсім не знаю, де зараз знаходжуся.

- І добре, що не знаєш. Можливо це на краще. Допоможеш з відерцями? - Бабуся раптом звузила свої постарілі очі та хитро посміхнулася.

- Звичайно, допоможу, - вирішила не перешкоджати.

- Відерко ось. - Виставила вона на поріг два порожні відра.- Джерело ось там, за крайньою будівлею.

Видихнувши все повітря з легенів, я наблизилася до жінки забрати з її рук дерев'яні відра. В цей момент її очі дивно блиснули сріблом. Поспішивши до вказаної будівлі, знайшла там кам'яну кладку із діркою у землі, де плескалася прозора вода.

Озирнувшись не знайшла ніякого більше приладдя для кріплення відер і присівши до землі зачерпнула воду так. Довелося прилягти до покритої товстою кіркою льоду землі повністю, щоб набрати майже повне відерце, а їх було два.

Наступні кілька годин я була зайнята видобутком води для бабусі. При цьому щойно наближалася до будівлі, сивоволоса жінка вже виставляла на поріг два нових порожніх відра. Без зайвих слів вона вказувала пальчиками на порожні вмістилища для води. Мені доводилося ставити на поріг наповнені відра і йти за новою порцією води. Вже подумувала, що старенька знущається з мене і просто виливає воду кудись за будинок.

Поступово моє терпіння йшло нанівець і залишивши відра вирішила повернутися до свого будиночка. Їсти вже дуже хотілося, а ця стара відьма тільки посміхалася і вказувала кістлявими пальцями на порожні відра, більше ніяк не реагуючи на мої запитання.

Довго роздумуючи над поведінкою бабусі під час трапези, вирішила знайти зручне містечко та поспостерігати за поселенням. Ситенькою поївши гарячим супчиком, я знову рушила по стежці, цього разу повернувши злегка праворуч.

Закопавшись у сніг, я довго споглядала дивну картину. Зважаючи на все жителів у поселенні було трохи більш як десять осіб. Що дивно, дорослих чоловіків зовсім не було. Здебільшого з будинків виходили жінки та діти. Вони теж носили воду у свої будівлі. Колупали щось у землі й весело спілкувалися один з одним.

Остаточно змерзнувши від холоду, вирішила вибиратися з засніженої кучугури направившись в похилий будиночок. Оглядаючи просторий дворик, я вирішила оглянути детальніше землю під снігом. Як увійшла в будівлю, відразу помітила порожній казанок, де раніше я залишила їжу. Його хтось старанно вимив і наклав нову купу полін. Сильно засмутилася згаслому вогню у печі та присіла поряд ледь не заплакавши. Пару секунд намагалася взяти себе до рук. Після чого підскочила взявшись добувати іскри з каміння, подумки молячись про сірники. Або щоб небо надіслало мені запальничку, ну хоча б одну. Мої мрії не справджувалися і зі стелі, зрозуміло, не збиралося падати ні одне, ні інше. Тому довелося морочитися близько години, щоб нарешті вийшла іскра, яка запалила суху солому.

Спітніла і розсерджена на себе, взялася готувати вечерю оскільки сонце вже наближалося до заходу сонця. Перекусивши смачним овочевим рагу, схаменулась через брак води. А так хотілося хоч би вмитися. А ще краще обмити тіло теплою водою. Воду підігріти я могла, а ось тазика ніде не знайшла. Про рушник я взагалі мовчу! І це при тому, що такі є у цьому світі. Я ж їх бачила в руках у дівчат, що мешкають в селищі.

Довго поверталася у ліжку намагаючись заснути. А потім за дверима почулося вовче виття і більше я заплющити очі не змогла до світанку. Так і тремтіла від страху сидячи на широкому ліжку, кутаючись у теплу накидку.