Розділ 4. Новий дім, нове життя.

Повіяв холодний північний вітер і я нарешті прийшла до тями відсахнувшись від цього м'язистого атлета. З його рота вирвався невдоволений рик, після чого мене як пір'їнку перекинули через плече.

Коли на плечах тебе тягне злий чоловік, думки в голову приходять самі різні. Сама була шокована, зараз передумала всіляке. Куди він мене тягне? Від печери до підвалу і про те, що збирається зі мною далі робити. Але ніяк не очікувала, що мене посадять у сідло. Вороний красень одразу встав дибки, ніби обурюючись не бажаній ноші. Але громила лише злегка стиснув сідло руками й одним ривком видерся на спину до жеребця. Вдаривши шпорами з боків коня, він направив його в галоп. Дивно, але кінь беззаперечно його послухався, миттю заспокоївшись.

Ми їхали досить довго, за нами слідувала група чоловіків, тримаючись на відстані в кілька десятків метрів. Коли ми зупинилися біля дерев'яної халупи, я ледве стрималася, щоб не скривити обличчя в огиді. Навіть боялася, що ця з'їдена жуками стара будівля впаде прямо на нас й розчавить. Благо зараз зима і, можливо, сніг не дозволить їй розвалитись.

Скошена одноповерхова будівля сильно потребувала капітального ремонту. Виділялася лише одним крихітним заскленим віконцем і великими косими дверима. Величезна димова труба височіла над солом'яним дахом, вказуючи на те, що там є піч.

Дуже сподівалася, що це не мій майбутній будинок і ми проїдемо повз. Але мої сподівання не справдилися. Тим часом чоловік зістрибнув з коня, і великодушно запропонував мені руку, притримуючи мене, щоб я зістрибнула на засніжену землю. Один слабкий уклін і його губи прорізала усмішка.

Нервово потупцювавши біля коня, я стала з великою зацікавленістю оглядати місцевість. Огороджений зламаним парканом будиночок посеред засніженого лісу виглядав зовсім руїною.

Чоловік якийсь час поспостерігав за мною, потім попрямував до сходів біля входу. Які від тяжкості його ваги заскрипіли та мало не тріснули. Оскільки вибору у мене не було, я вирішила йти за ним.

На мій подив усередині все було більш-менш прийнятним і для себе зробила висновки, що тут жити можна. Посеред будівлі стояла міцна кам'яна піч. Де по один бік будівлі височіло двомісне ліжко. А з іншого боку стояв стіл і три дерев'яні стільці.

Видихнувши від полегшення, я посміхнулася милуючись великою кількістю кухонного начиння і почала шукати поглядом кришку від підвалу. В надії на те, що в цій лісовій будові все ж таки є підвал.

Зловивши поглядом зраділа як дитина своїй знахідці. Під столом виднілася ледь помітна дерев'яна кришка, і я вже потирала ручки.

- Ну що ж. Бачу, що тобі подобається цей будиночок.- Зітхнув з роздратуванням чоловік.- Повернуся за тиждень. Раптом передумаєш і благатимеш мене забрати тебе з собою.

- Ще чого! - Випалила вже заглядаючи у темний підвал.

Зрозуміло, що я не розраховувала там побачити соління. Але там було різноманітне зерно та овочі. Переважно звичайні овочі такі як: морква, буряк, капуста та картопля. Отже, не пропаду!

Чоловік ще деякий час потоптався за моєю спиною милуючись, мабуть, моєю дупцею, що стирчить з ями в підлозі. А потім пішов голосно грюкнувши дверима. Я навіть злякалася боячись що після його гуркоту дах звалиться мені на голову та розчавить. Але будова витримала.

Присівши на міцний стілець, я почала міркувати. Отже, я жива, і це найголовніше. Пальцями обмацала обличчя, ніби не потвора. Прямий ніс, довге каштанове волосся. Наче мої. Губи повні, підборіддя із ямочкою. Вилиці більші ніж були. Як шкода, що побачити себе поки що не маю можливості.

Озирнувшись на всі боки помітила кочергу і трохи дров. Два камені для створення іскор лежали біля печі. Віник біля виходу з будівлі та величезна скриня в одному кутку.

Розуміючи, що мені треба зігрітися і поїсти, вирішила почати з видобутку вогню. Жменька соломи знайшлася біля кочерги. А ось видобуток вогню у мене зайняв щонайменше пів години якщо не більше.

Засмучена я звірила кілька сухих дровеняк сердитим поглядом і вирішила йти на пошуки гілок у лісі. Відкривши заслінку, щоб дим спокійно виходив через димохід, я рушила на вулицю, щільно закутавшись у хутряну накидку зі скрині.

Зустрівшись поглядом з кількома громилами, що стояли у дворі, повільно окинула ліс поглядом. Пошук гілок зайняв трохи часу. Усього то довелося пройтися навколо поваленого паркану кілька разів. Гілки сиділи під снігом, не бажаючи навіть виглядати. Тому знаходилися тільки тоді, коли я спотикалася о них.

Радіючи своїй здобичі, і розламуючи на ходу надто довгі гілочки. Я попрямувала всередину будівлі, щоб тихо вилаятися. Хтось із чоловіків вже подбав про дрова і наносив їх величезну купу.

Подумки посварила себе за те, що намагалася не дивитися у бік чоловіків. Бо біля печі з'явилося ще й цебро з водою.

Поставивши казанок, я налила води, вирішивши, готувати легкий супчик. Бо м'яса в підвалі я не знайшла, а було борошно та сіль. Вирішила не турбувати себе готуванням. Засмутилася, що немає ні яєць, ні кислого молока. Я ж могла спекти хліба чи якихось пампушок.

- Так само як у бабусі, - прошепотіла пробуючи своє варево.

Помішуючи суміш великою дерев'яною ложкою, мій погляд ковзав по полицях з кухонним приладдям. Тут були тільки дерев'яні тарілки, кілька гострих великих ножів та з десяток менших дерев'яних ложок. Ще кілька казанків від маленького і до величезного. Тільки зараз визначила, що варю свій супчик в середньому з них.

Визирнувши на вулицю через віконце, зрозуміла, що два патлаті охоронці так і стоять біля своїх коней про щось розмовляючи. Швиденько перекусивши, я вирішила погодувати чоловіків. У будь-якому разі мені одній стільки не з'їсти, а вони, можливо, теж голодні.

Насипавши по порції кожному, запросила їх у будинок рукою. Вони таки молодці. Дров мені принесли, та десь воду знайшли. Швидше за все біля будинку є струмок із питною водою, але я поки що не знаю де він знаходиться.