Розділ 3. Атака лучників Бреннада.

Ейрік

Несамовитий крик пролунав над лісом, коли ми повернулися спинами до територій Замку Бреннад. Зовсім забув, що зачистка лісу від втікачів так і не проходила.

Стріли градом посипалися на нас зі спини. Почувся глухий тріск болтів, що ламаються, і тихий стогін товаришів, що знаходилися ближче до ворога. Пронизливе іржання наших коней дало змогу визначити ймовірне знаходження наших супротивників.

- Леді, ваші рятівники всі поляжуть тут.

З презирством вишкірився вдивляючись у далечінь, і одразу дав команду для атаки. Наші хлопці в ту ж мить розсіялися у різні боки. Все вірно, ми не вперше у такому становищі. Товариші вже знають, що робити. У супротивника все ще залишалася невелика перевага, але кожної секунди її становилося дедалі менше.

Відразу визначив, що їхній ватажок досить добре знає місцевість і дуже точно вибрав місце для битви.

Бойовий клич посланий з далекого правого кута, дав зрозуміти, що їх не більше ніж нас у кількості та переважно стрілки. Посміхнувшись, додав швидкості до бігу, одразу діставши з-за спини сокиру. Цей бій буде швидким та легким. Оскільки стрілки на цих землях зазвичай як м'ясо у ближньому бою.

Наші противники віддали перевагу удару з узлісся на стику біля скель. Там, де дві скелі з'єднувалися в одну вказуючи на можливий у минулому розкол. Але це їх не врятує. Аж надто багато ми пережили битв, а досвід приходить з часом. З нами ж зараз борються недосвідчені хлопчаки, які справжніх кровопролитних битв зовсім не бачили у своєму житті. Не виключено, що є кілька бравих бійців. Але маю сумнів, що їх буде багато.

- Ефект несподіванки, Торбе?- Крикнув один з хлопців і я у відповідь лише злегка повів бровою.

Усміхаючись братові, що відходить у лівий бік, я вже подумки пошкодував супротивника. На мить промайнула думка про те, чи варто брати полонених. Чи можливо краще роззброїти відлупивши як належить і відпустити з миром до їхніх родин.

Вирішив попрямувати в лобову, щоб швидше дістатися позицій нападників. Довелося дертися вгору схилом, покритим товстим шаром льоду і мокрою засохлою травою. Хороша стратегія нашого супротивника наштовхнула на думку, що таких не варто недооцінювати та краще взяти його живцем. Надіславши особливий гортанний крик, дав сигнал хлопцям, щоб брали живцем, але калічити дозволено. На такий випадок ми давно вже домовилися про звукові сигнали.

- Ги-ги.

Посміявся над стратегією ворога мій наставник. Нехай підіймаючись на схил багато хто з нас ковзав і падав, але основна частина вже вилізла і подавала руки для допомоги. Підтримка своїх - це найважливіше у будь-якій битві. І кожному з нас це відомо!

Коли ми всім гуртом, швидкими стрибками, наблизилися до ворога. Я побачив як вони ніби не вірячи своїм очам спантеличено трусили головами, намагаючись зрозуміти як ми так швидко змогли до них наблизитися.

- Хто з вас головний?- Прогримів голос Харбрада.

І справді, чому я й досі посміхаюсь? Ніби раніше не бачив загнаного до кута противника. Адже подітися їм і справді більше нікуди. Швидко втекти донизу, не варіант. Там слизько, можна і шиї звернути. Самі обрали таку позицію, не захистивши свої тили. Так, оточивши їх, ми виграли бій майже його не розпочинаючи.

- Я взагалі-то поставив питання!- Крикнув голосніше учитель і в ту ж секунду промайнув несамовитий крик.

Все вірно, мого наставника краще не злити, і це кожен з нас знає. Він і нас може ненароком побити якщо від ворога не доб'ється бажаного. Тихі крики супротивників поступово злилися з дзвоном зброї та іржанням коней що знаходилися знизу.

- Які наші втрати?- Пошепки поцікавився я в Ерна.

- У Рона стріла в стегні, Кірт в дупу спіймав болта.- Почав він перераховувати.

- Висмикни його!- Відразу закричав старий вояка, мабуть, у процесі битви зовсім не помічав якогось предмета в п'ятій точці.

- Кіртуонер, я не можу...

- Можеш, я сказав!- Кущисті брови гнівно накрили очі.

- Але...

- Сили не вистачає сопляк?

Його обличчя одразу розгладилося, а він повернувся спиною до Ерна і почав повільно пританцьовувати вказуючи на зайву річ у його заду підбурюючи хлопця.

- А я казав твоїй мамці, що в тебе ще молоко на губах не обсохло. Ех... ось я у твої роки.

Образа була навмисною і це зіграло свою роль підштовхнувши до дій товариша.

- Гаразд іди сюди!- Загарчав гнівно хлопець, майже втричі молодший за Кірта.

Після витягування, той навіть не скрикнув. Але подібна поведінка викликала паніку у поглядах супротивників, та усмішки на обличчях наших хлопців.

- Дупу заткни, кров плеще! - Процідив крізь зуби Ерн.

- Сам заткни з-за тебе плеще, - вишкірився поранений.

- Твій зад, чого це я його затикатиму?

- А кому, мені його заткнути чи що? Я навіть не бачу, де там тече!

Хлопець стиснувши зуби присів навпочіпки й тут же туго перетягнув рану відірваним шматком грубої тканини зі своєї накидки.

- Шмаркач, - не залишився у боржниках Кірт.

- Старий пердун! - Висловився Ерн у відповідь підводячись з коліна.

Взявши міцніше болт в руку, він уважно розглядав закривавлений наконечник.

- Не зрозумію, це отрута чи... - тихо пробубнив.

- Або, - долинуло від вояка. Відразу викликавши гучний сміх від хлопців.

- М-ми здаємося, - пропищав хтось невпевнено збоку.

- Звичайно ж. - Кивнув йому хтось із наших, уже граючи сокирою біля його кадика.

- Рюн, захочеш його поголити скальпа мені! - Гаркнув вискалившись Кірт.

- Хто подав думку сюди піднятися?- Запитав я ще раз, про всяк випадок запобігаючи небажаним втратам серед моїх майбутніх підданих.

- Я, - озвалося пискливе осторонь.

- Дівчину чому не рятували?- Поцікавився, адже з цього боку був гарний огляд на те місце, де я її зупинив.

- Наче це так просто.

- А чого не втекли?- Поцікавився я у світловолосого хлопця.