Розділ 2. Випадковий відбір.

Коли з-за дерев вийшов ще один патлатий велетень. Мені відразу захотілося зменшитися, хоча б до розмірів куцого зайчиська та втекти як най далі. Ось навіть знаю, що підібгавши хвіст, в той самий час втекла б куди дивляться очі.

Вигляд ще десятка чоловіків що з'явилися з-за дерев, викликав в мене паніку і страх. Озброєні сокирами та мечами широкоплечі велетні зі зневагою окинули мене поглядом. Зрозумівши, що шанс для втечі безповоротно втрачений, втягнула голову в плечі, намагаючись повільно задкувати за найближчий стовбур дерева.

- Пане, ви певні, що варто за нею наглядати? Ця жінка не варта такого гордого і могутнього воїна, як ви.- Вимовив один із чоловіків.

- Я сам вибрав собі дружину і сам вирішуватиму! - Пролунала грізна відповідь.

Один його кивок у мій бік і двоє велетнів почали віддалятися від загального натовпу наближаючись до мене. Проковтнувши страх та злодійкувато озирнувшись на всі боки, я розраховувала знайти хоча б протоптану стежину в снігових завалах. Поки я повільно роздумувала, що мені робити далі, двоє чоловіків в пошарпаному одязі повільно підходили до мене.

- Ви щось наплутали, шановні. - Пропищала я, миттєво ховаючись за товстий стовбур дерева за своєю спиною.

Страх щодо цих бугаїв не дав мені можливості звернутися до них інакше. Але мої слова тільки повеселили чоловіків, оскільки над деревами промайнув гучний чоловічий регіт. Судячи зі звуків лунаючи з відусіль чоловіків було близько сотні не менше і від їхнього сміху практично закладало вуха.

Раптовий несамовитий крик перебив їх сміх. Чоловіки направили свої зневажливі погляди праворуч від себе. Декілька десятків стріл градом посипалися в їхні спини. Але вони зі спритними розворотами тіл відбили їх своєю зброєю або зловили на льоту потужними долонями.

Гучний крик рознісся над верхівками дерев і головний велетень вискалившись прошипів:

- Леді, ваші рятівники всі поляжуть тут. В бій!

Його бійці одразу розсіялися у різні боки. Вони ніби збожеволіли біжучи в заданому напрямку, сковзаючись по схилу засніженої гори. Імовірно звідти й летіли стріли. Ковзаючи, оступаючись, ричачи немов дикі звірі патлаті мужики розмахували гострим, як бритва зброєю, прямуючи до своїх кривдників. А я дивилася на все, що відбувалося, ніби не вірячи своїм очам трясла головою і спантеличено розмірковувала про життя і смерть.

І справді, чому я стою? Треба тікати рятуючи своє життя чи вже не моє. Але мої ноги ніби приросли до холодного пухнастого снігу. До вух стали долинати несамовиті крики й стогони зливаючись зі дзвоном зброї, що ударялася один об одну.

Бойовий клич, від якого ніби здригнулися небеса? Змусив мене завмерти та затремтіти всім тілом. Нарешті прийшовши до тями, я підіткнула спідниці за широкий шкіряний поясок і рушила щосили в протилежний бік від бою.

Через деякий час зупинившись і перевівши подих я озирнулася. Помітивши за спиною чийсь темний силует, що майнув, мала намір знову бігти куди очі дивляться. Він зробив лише ковзний крок на зустріч до мене і я встигла тільки моргнути перед тим як мене схопили за руку і притягнули до широких чоловічих грудей.

- Леді, куди ж ви? Ви так швидко бігаєте, що я втомився вас наздоганяти. Я вже думаю стриножити вас як коня, але боюся вашими формами спокуситься ще хтось.

Від тепла, що виходило з його тіла, у мене ніби земля йшла з-під ніг. У цей момент розум кричав, що цей чоловік дуже небезпечний.

- Я не хотіла заважати вам у бою.- Промовила, намагаючись відсторонитися від чоловіка.

Голос здався несподівано юним і дзвінким, не таким, як був у мене раніше.

Серце посилено билося, а голова крутилася від його запаху. Запах коней і чоловічого поту повинен був змусити мене кривитися від огиди, але цього чомусь не сталося.

Піднявши зляканий погляд на чоловіка, що тримав мене в обіймах. Я зустрілася взором з добрими блакитними очима. Мимоволі милуючись, простягла долоню, щоб переконатися, чи це його очі.

Носій теплоти в очах з ніжністю посміхнувся нахилившись до мене. Визначивши собі, що він дуже гарний чоловік, нехай і не голений, не стрижений. Раптом почервонівши немов дівчисько, я відвела погляд убік. Чим і викликала задоволений смішок із його вуст. Серце шалено калатало в грудях, а я не знала як вчинити та що мені робити далі. Зважаючи на все, я потрапила в інший світ, і в чуже тіло. А ще, це світ імовірно середньовіччя. А що раптом мене спалять на вогнищі або втоплять у річці, зв'язавши. Якщо розповім їм що я знаходжуся не у своєму тілі. Хоча це спірно. Тіло наче моє.

Чоловік продовжував мене зігрівати своїм тілом, немов дбаючи аби не застудилася. Його груба сорочка була заправлена в шкіряний товстий пояс, під яким виднілися безформні темно-коричневого кольору штани. Плечі чоловіка покривала шкіра: скоріше за все бурого ведмедя, або це була дуже велика тварина.

- Уна, ви, як завжди, змушуєте моє серце тремтіти лише від погляду на вас. Сьогодні я зробив вас своєю, а через час ви подаруєте мені сина.

Немов підтверджуючи свої слова, він сильніше втиснув мене у своє тіло, повністю позбавляючи можливості вільно дихати.