Розділ 1. Єдність доль.

Ейрік

Храм сяяв білим неначе зсередини. Стоячи перед церковником милувався як ступає по широкому проходу вона. Ця гарна дівчина затягла мене сюди, з обіцянкою, що стане моєю. Варто було відвезти до себе у замок, оголосивши її своєю і все. Але ця вперта жінка на відріз відмовилася, а брати її силою мені не хотілося. Все-таки домовитися добровільної її згоди, вважав розумнішим. Тому тепер мені доводиться стирчати тут, чекаючи її подальшої відповіді.

Вдивляючись у позолочену лампу, що висіла під стелею. Вкотре переконувався в тому, що я тут перебуваю помилково. Від пахучих запахів щипало у носі і я перевів погляд на товаришів. Брудно одягнені, майже у дрантя після довгої дороги та незліченних битв. Втомлені й змучені брати переступали нетерпляче з ноги на ногу. Кожному з нас хотілося якнайшвидше опинитися вдома. А дівчина, здавалося б, йшла навмисне повільно. Потім зупинялася та оглядалася у різні боки.

Запідозривши недобре, я стиснув кулаки й кивнув товаришам, щоб були напоготові. Невже вона обдурила мене і зараз вирішила втекти з допомогою своїх друзів? Ні. Це не може бути правдою! Занадто мало часу минуло відколи ми захопили їхні землі. Але жінки підступні й з ними варто бути обережнішим.

- Я дуже радий, Діти Господні, що ви вирішили засвідчити свій союз перед Богом... - почав мовляти церковник, коли вона порівнялась зі мною.

Схопившись за меч, я зціпив зуби, намагаючись, стримати себе і не відокремити голову від шиї сивого старого в білому балахоні. Здавалося б, і він навмисне відтягував свою промову в очікуванні когось. Звичайно, наше плем'я не вірить у їхню релігію. У нас своя віра та свої боги, в яких ми віруємо. Але якщо моїй жінці це так важливо. Я не проти їй поступитися в обмін на її покірність. А вона дала слово.

- На жаль, я не можу вінчати єретика перед лицем Всевишнього. Вам варто відмовитися від своєї віри та повірити в... - не встиг він підняти з-за стійки стару книгу з обшарпаною обкладинкою, як один із братів зніс його голову з плечей.

Вдячно кивнув Арадісу і зустрівся поглядом із коханою. У її зіницях плескався жах і паніка, з рота жінки вирвався тихий писк. Адже перед цим вона мило посміхалася і соромлячись опускала карі великі очі в підлогу. Облизав повні червоні губи, вона кинула погляд до виходу, тим самим змусивши мене насторожитися.

Упираючись у високу стелю, дерев'яні двері все ще були відкриті, вказуючи шлях на вулицю. З мого горла мало не вирвався рик, коли вона кинулася бігцем до виходу.

- Стояти! - Гнівно попередив її, щоб не сміла переступати поріг будівлі.

Мій голос піднявся до вибілених стін і луною рознісся по всьому приміщенню. Усі присутні миттю затихли, відчуваючи недобре. Я був лютий, палаючи буквально зсередини. Моя жінка не дотрималася слова, наштовхуючи на думку, що їй більше віри не буде.

Крокував до виходу озираючись на всі боки, виглядаючи ворога. Бойові товариші обмінялися важкими поглядами, крокуючи за мною.Навкруги повітря було холодне, крізь застиглі чагарники й дерева виднівся силует жінки, що тікала. Її ніжки миготіли так швидко, ледь показуючись з-під теплої хутряної накидки.

Темні довгі кучері злегка вкрилися інеєм, який був добре видно, коли вона оберталася. У її очах стояв жах, немов у переляканої олениці, яка боїться за своє життя. Біг вона приблизно так само швидко, як і загнаний дикий звір, тому я неквапливо наблизився до свого коня.

- Торбранде, - звернувся до мене наставник. - Вітер лютує, не рівна година снігова буря накриє нас у дорозі. Та й чи варте те дівчисько того?

- Варта. Я не одну до неї, так сильно не бажав. - відповів вчителю.

- Добре, Ейріку, це твоє рішення. Тільки чує моє серце, що вона завдасть нам безліч проблем.

- Не доставить, страх підкоряє. - Відповів йому стискаючи губи в нетерпінні.

Мабуть, варто показати їй свою силу, тим більше лють у мені вже рвалася назовні. Поглядаючи в слід дівчиську, що тікає, я тільки хитнув головою. Адже я чекав, вірив, сподівався. Що не доведеться брати силою ту, яка змусила битися моє серце частіше і завмирати в моменти, коли вона говорить.

- Добре, якщо ти так вирішив тоді поспішай. Ми наздоженемо тебе згодом. Не дозволяй цій жінці заволодіти твоїм серцем. Адже її брехня одного разу погубить тебе.

Харбрад був чоловік мудрий, досить суворий, але справедливий і чесний. Бувши великим воїном, ще за мого батька, він з малого навчив мене багато чому і я часто до нього прислухався.

Легенько погладив жеребця по теплій морді в області чола, я схопився за віжки й миттю заліз у сідло.

Через десяток стрибків ми вже порівнялися з втікачкою. Обігнавши її та зістрибнувши на землю, я миттєво повалив її у сніг.

- Ні, жінка ти так просто від мене не втечеш!

Дихання одразу збилося зі свого ритму і мені захотілося негайно зробити її своєю. Підтвердити свою владу над нею, затаврувати та поєднати наші тіла.

- Ні, я не хочу! - З її рота вирвався дзвінкий, приємний для вух дівочий голосок.

- Коли говорю що моя. Це означає, що ти тільки моя!

- Я... я. У мене є наречений! Я його люблю ... - намагалася вона щось казати. Але я вже не хотів слухати.

Її тіло таке м'яке та ніжне. Мені вистачило лише кілька секунд, щоб забратися під спідниці та розірвати панталони.

- Прошу вас, зупиніться. Він уб'є вас! Мій наречений уб'є вас усіх... - до моїх вух продовжували долинати жалібні схлипи.

Схопивши легенько за шию, я сподівався хоч на мить заткнути її писк. Не хотів псувати цей чудовий момент. Хотілося тиші та спокою, особливо коли я беру свою Уну вперше. Розраховувати на те, що вона стогнатиме від задоволення не доводилося, адже я чітко відчув ту перешкоду, що вказувала на її чистоту. Тому вирішив одразу закінчити, поглядаючи на підозріло затихлу жінку.

Кілька секунд дивився в скляні помутнілі очі коханої, не вірячи в те, що сталося. Яскравий червоний слід моїх пальців відбився на її тендітній шиї.