Глава 7. Правда

Мирослав  

Коли ти актор-початківець в Україні, де зусиллями половини світу збудували «Новий Голівуд», то доводиться змиритися з тим, що зовнішності, таланту, харизми та чудової пам’яті недостатньо. Все це є не тільки в тебе, а й в тих десятків тисяч мрійників, що приїздять сюди в надії отримати круту роль та прославитися на всю планету.

Дякуючи принциповій позиції українських сценаристів розвивати виключно вітчизняний кінематограф та гігантським субсидіям від держави, фільмів у нас знімається більше, ніж в решті західних країн разом взятих. Конкуренція шалена, тому починаючи з першого курсу я вчусь перевтілюватися і користуюся будь-якою можливістю перевірити свої вміння.

- Мама б тобою пишалася, – заявляє Леля, допомагаючи мені зняти накладну бороду.

- За роль Святого Миколая?

- За неї і те, як піклуєшся про наших молодших.

- Нам пощастило, що їхні прийомні батьки достатньо раціональні, щоб приймати допомогу безкоштовних няньок.

- Фу бути таким циніком. Вони чудові люди. Шкода, я не можу прилітати так часто, як хотіла б.

- І залишити Землю на грані катастрофи? Повертайся до своїх досліджень, щоб ми могли казати…

- Лелечко, ти чому не сказала, що приїдеш? – перебиває мене голос Яреми. – Я б тобі влаштував справжній відпочинок!

В гримерку друг заходить з якоюсь дівчиною. Судячи з того, як владно він її обнімає, по Іванні страждати перестав. Тоді має нормально сприйняти, що я відмовлюся від замовлення.

- Дякую, мені й останнього вистачило. Тиждень голова гула. Познайомиш нас зі своєю супутницею?

- Це Юля, моя дівчина. А це Леля, сестра Мирона, я розповідав, що вона супер-вчена і працює в штатах.

- Ви так гарно виглядаєте разом! Може і братику знайдете пару?

- Вже знайшли. Завтра на святкуванні познайомимо.

Тільки збираюся заперечити, коли краєм ока помічаю, як важка штора несподівано затремтіла. Протягу в приміщені не було, тож, будучи фанатом трилерів, одразу запідозрюю неладне.

- Мені потрібно переодягнутися. Ви поспілкуйтесь в коридорі.

Залишившись один, швидко стягую теплий костюм, який заважає вільно рухатися. Взявши в руки посох, підходжу до штори та різко її відкриваю. В той же момент з підвіконня зістрибує Іванна й грубо тиче мені пальцем в груди.

- Ага! Попався!

***

Іванна

Коли тебе застають зненацька, єдине, що ти можеш зробити – вдати, ніби все йде по плану. Ось і зараз не я виглядаю вкрай розгублено, а фейковий мажор.

- Я попався?! Це ти що тут робиш?

- Спілкуюся з людьми та спостерігаю за брехуном. Отже, не син мільйонера з власною компанією, а студент акторського, що їздить на метро та грає у дитячих виставах? Коли ти збирався мені розповісти?

- Бажано, ніколи. Так хотів тебе вразити, що збрехав щодо свого статусу. Розкусила. Розумію, якщо ти мене кинеш.

- Не дочекаєшся, – хлопець здивовано моргнув.

- Ні?

- Я ж так кохаю тебе, котику. Тому або одружуйся на мені добровільно, або мій батько-генерал вже завтра відправить тебе в Азію миротворцем, порядок наводити.

Судячи з того, як на мене дивився об’єкт, другий варіант здався йому привабливішим. Він так стис смішний бутафорський посох, що пальці побілішали.

- Розслабся, Мироне, я жартую. Ти б себе бачив! Реально зібрався мене цією палкою вирубити?

- Не подавай заманливих ідей. Чому ти так мене назвала?

- Моя подруга Юля, котра зустрічається з Яремою, обіцяла познайомити мене з його другом Мирославом. Як тільки я виконаю замовлення і помщуся зраднику, який розбив серце її знайомій. Така в мене робота – влаштовувати погані побачення. Як і в тебе. Це ж Ярема тобі замовлення на мене дав?

- Так. Бо ти меркантильна колишня, що проміняла його на багатія. От же інтриган недороблений.

Відставивши посох до стіни, Мирослав втомлено опустився на стілець. Я обперлася о стіл поруч, дивлячись на нього зверху вниз.

- Впевнена, це була ідея Юлі, якщо тобі від цього легше. Між іншим, я одразу здогадалася, що ти граєш. Неможливо бути настільки велетенським ідіотом.

- А я б ніколи не зрозумів, що ми колеги. Це явно не твоє. Яка в тебе взагалі стратегія? Спокусити і кинути? На когось спрацювало?

- Мій ККД – 100 відсотків! І стратегія інша. Ще трохи, й ти б відчув її на собі.

Від моєї повної самовпевненості заяви хлопець образливо фиркнув.

- Ми обоє знаємо, що ти була на межі того, щоб мене кинути. Тож в нашому протистоянні програла.

- Взагалі-то саме ти був на межі того, щоб з розуму по мені сходити та всі забаганки виконувати.

Мирон поглянув на мене, мов на ненормальну. Піднявшись, він неочікувано відвів моє волосся, щоб заглянути спочатку в ліве вухо, а потім в праве.