Глава 3. Бутерброд

Мирослав

Зазвичай побачивши перед собою кафе, яке уособлює найгірші кліше 90-х, дівчата заявляють, що мали на увазі інший заклад і відмовляються в нього заходити. Було декілька випадків, коли вони пересилювали себе й купувалися на мій награний ентузіазм, але дуже швидко маска спадала. Тому за Іванною, яка вдає, ніби так і задумувала, я спостерігаю з реальною цікавістю.

Вона ніби не помітила брудної підлоги та подертих шпалер. Доброзичливо посміхнулася п’яним чоловікам, які супроводили її появу вульгарними коментарями і ціпкими поглядами. Незворушно сіла за вільний столик подалі від всіх, дістала з сумочки пачку вологих серветок і протерла його від хлібних крихт та невідомих рідин. Переконливо описала переваги всіх страв з роздрукованого на А4 меню. Навіть сама викликалася сходити за замовленням.

В червоній сукні та білій полушубці, що виглядають так, ніби за їх вартість можна купити десять таких кафе, Іванна гордо принесла нам одноразові стаканчики з швидкорозчинною кавою та вафлі, викладені на пластикову тарілку. Отже, потрапити в лікарню з отруєнням не хоче. І навіть мене відправити туди побоюється. Майже турбота.

- А де картопля по-троєщинськи, заливна риба та новорічне олів’є, які ти так нахвалювала?

- Закінчилися. Це дуже популярне місце, потрібно було раніше приходити. Допоможи мені зняти верхній одяг.

- В тебе що, рук немає?

- Мені потрібні твої. Боюся заціпити сукню.

Зробивши вигляд, ніби вчиняю подвиг, стаю позаду Іванни та допомагаю їй зняти шубку. Коли відкривається гола спина, подумки віддаю належне винахідливості дівчини. Може, на якогось голодного до уваги хлопця це й подіяло б, але я думаю тільки про те, що в кафе лише один обігрівач поряд з вітриною, тож моя ціль задубіє дуже скоро.

- Ти не замерзнеш? Тут холодно.

- Комфортна кімнатна температура. Ти вже зробив фото?

- Тільки двадцять. Але чим більше, тим краще. Розумієш, найгарнішим людям країни потрібно постійно фотографуватися, щоб ті, кому не пощастило з зовнішністю, могли на них дивитися та підіймати собі настрій.

- Дуже благородна місія. Можемо зробити декілька знімків разом.

- Навіщо? Ти ж їх зіпсуєш. Я ніколи ні з ким не стаю в один кадр. В моїх фото головне – гармонія та ідеал. Тому на них виключно я.

Продовжуючи казати якусь дурню, ледь стримую посмішку, дивлячись на те, як Іванна намагається приховати гнів за вдаваним захопленням мною. Якщо не зляже з грипом, бо від холоду вся тремтить, то витримає ще побачення два.

Циніки б сказали, що мисливицю за грошима відвадить лише жадібність кавалера, який ні копійки на неї не витратить. Звісно, це ефективно, але я давно комбіную цей спосіб з іншим: повне ігнорування слів дівчат і відсутність навіть банальних компліментів. Коли жінка не може сісти тобі на вуха, то тікає ще швидше, ніж від жлоба.

Раптом мою промову про важливість правильного ракурсу при фотографуванні себе перебиває поява біля стільця Іванни якогось чоловіка з бутербродом в руках. Він хилиться в її сторону, в останній момент відновивши рівновагу. В свою чергу, дівчина випрямляється й завмирає, чомусь округливши очі.

- Я дуже вибачаюся, – бубнить п’яний голос. – Шановна, у вас моя шпротина. Впала вам прямо між… Ну, в…

Чоловік веде поглядом в виріз сукні, недвозначно натякаючи, який саме шлях проробила рибина. На бутерброді з маслом, який він тримає, дійсно видніється лише самотній огірок. Такої імпровізації я точно не замовляв, тому від несподіванки не встигаю стримати смішка.    

- Дякую за інформацію, я відчуваю, – реагує Іванна з князівською гідністю, поглянувши на мене, мов на колорадського жука.

- Можете повернути?

- Повернути?!!

- Вона була одна на бутерброді. А я ж вже за нього заплатив. Вам же вона не потрібна. Я можу сам забрати. Ви сидіть.

Іванна поглянула на мене так злякано, що я не роздумуючи підскочив і перехопив руку чоловіка, яка потягнулася до її спини. Судячи з алкогольного амбре, яким мене обдав незнайомець, він належав не до масовки, а був цілком реальним відвідувачем.

- Хей, чувак, це моя дівчина і моя шпротина, – поплескавши його по плечу, дістаю з кармана сто гривень, що мали слугувати бюджетом на всі побачення з ціллю, та протягую чоловікові. – Тримай, купи собі новий бутерброд.

- А тут закінчилися.

- Тоді піди в інше місце.

Отримавши підказку, чоловік плентається на вихід, збиваючи по дорозі стіл. Іванна, шкіра якої по кольору майже злилася з червоною сукнею, повільно піднімається. Виглядає вона на межі нервового зриву, тож без коментарів приймаю пояснення про те, що їй потрібно в дамську кімнату. Коли дівчина зачинається в туалеті, зал вибухає дружнім реготом.

- Мироне, ти де відкопав такого переконливого актора? – питає одногрупник Гриша, який не раз підігрував мені в подібних ситуаціях. – Його потрібно до нас в театральний!  

- Здається, в нього вже є цілком успішна кар’єра алкоголіка.

- Так-так, це «зальотний», – коментує дядько Арслан, з’явившись з боку кухні з великим деком, повним пиріжків. – Як тільки відкриваю це кафе по твоєму проханню, обов’язково хтось такий загляне.