Майстерня добрих справ

Якось на небі оселилися три незвичайні хмари. 
Ви спитаєте, невже вони бувають такими? Їх же навіть 
неможливо відрізнити одну від іншої! У відповідь я розповім вам історію, 
яка вже трапилася, але може повторитися будь-де й будь-коли.

Здавалося, що три хмари з’явилися над лугом, де жили зайці, випадково. Ці великі скупчення краплин води були не схожі на інших, бо звали їх Жадібність, Заздрість та Образа.

Жадібність, сірюща хмара, хотіла забрати собі не тільки сонячне світло, а й веселку. Вона рідко проливала дощ, хоча була повною води: їй шкода було віддати навіть одну краплиночку!

Темно-сіра Заздрість дивилася на всіх прищуливши очі, а її рот був завжди незадоволено скривлений, ніби вона от-от гримне громом.

Образа, сіренька та пухнаста, часто ображалася. Від постійного смутку її брови над заплющеними очима вигнулися дугою вниз. Із неї зазвичай крапав дощ, бо Образа весь час тихесенько плакала.

Хмари з’явилися над лугом не випадково, бо якраз шукали, де б їм оселитися. На небі вони сумували, а проникнувши в кого-небудь, знаходили дім, у якому почувалися б добре. Однак мало хто із живих істот хотів надавати їм притулок.

І от хмари побачили, що зайці на лугу постійно сваряться, й зрозуміли: це те місце, яке їм потрібне.

Жадібність миттєво запримітила зайця Товстуна, який тримав у руках цілий оберемок моркви, але нікого не хотів пригощати.

— Ми станемо з тобою великими друзями, — зраділа вона та дощовим потоком влилася в клаповухого.

— Мені й самому мало, — впевненіше сказав своїм друзям Товстун та відійшов від них.

Жадібність одразу зробила вуханя насупленим, як і вона сама.

Заздрість обрала молоду зайчиху Венерку, яка сиділа біля своєї подруги Весни та тихесенько зітхала:

— Яке ж у тебе гарне намисто! Чому воно дісталося не мені?

Заздрість швиденько пірнула в зайчиху та розлилася по її тілу гарячою злобою.

— Я теж хочу таку прикрасу! Чому в мене її нема? — блиснувши очима, запитала вона в подруги.

Заздрість була задоволена почутим, а зайчиха своїм виглядом стала схожою на грозову хмару.

— Я ж сама його зробила, — доброзичливо спробувала пояснити Весна.

Але Венерка її не чула.

Увагу Образи привернули двоє клаповухих приятелів, які сварилися між собою. Один із них, Коржик, почувався дуже скривдженим. Хмара з розумінням зітхнула та дощем прослизнула в нього.

— Ти не розумієш, як ти мене підвів, Леоне, та образив. Я не зможу більше з тобою дружити, — ледве вимовив Коржик та відвернувся.

Образі так було прикро за косоокого, що вона вибухнула сльозами з його очей. Заєць був невтішним.

— Я ж зробив це не навмисно, вибач мені, прошу. Я більше ніколи так не буду.

Проте Коржик розчинився у своїй образі й уже не помічав приятеля.

Ситуація на лугу стала зовсім напруженою, і тоді зайчиха Весна запропонувала всім:

— А давайте влаштуємо свято «Майстерня добрих справ», де кожний зможе представити свої вміння та навчити інших. Наприклад, я проведу майстер-клас, як зробити таке намисто, яке на мені сьогодні.

Усі косоокі радісно закивали.

Наступного дня на лугу відбулося свято, якого зайці ще не бачили. Вухані були дуже збуджені тим, що коїлося навколо, тому скрізь вирували веселощі та грала музика.

Хтось пригощав солодощами, які зробив сам, та намагався навчити всіх охочих готувати їх.

Були й такі, хто самотужки виростив моркву, капусту й буряк і тепер із задоволенням годував ними друзів.

— Пригощайся, Товстуне, листям свіжої капусти! Воно дуже смачне. Тобі сподобається! — звернулася до зайця компанія вуханів.

Товстун покуштував і був здивований незвичайним смаком капусти.

— О, дякую, ніколи не їв такої соковитої та смачної, — тихо промовив він.

— Можемо дати тобі поради щодо догляду за капустою під час вирощування. У тебе обов’язково вийде така сама, — запевнили його друзі.

— Звісно, давайте! — вигукнув заєць радісно й, на хвилину замислившись, додав: — А я зараз збігаю додому та пригощу вас морквою, яка вийшла в мене дуже смачною.

Повернувшись, він щедро частував друзів своєю морквою, безмежно гордий, що його хвалили.

— Будь ласочка, скажи, який у тебе секрет? — запитували всі.

І Товстун радісно розповідав друзям, як саме він вирощує моркву.

Жадібність зрозуміла, що їй тут більше нема чого робити, бо Товстун виявився поганим учнем. Вона зібрала пожитки й вирушила додому.

Ті, хто добре грав на музичних інструментах, мали намір дати перші уроки початківцям.

Леон, який приніс гітару, заграв веселу пісеньку, зібравши біля себе купу зайців. Мелодія лилася так задерикувато та красиво, що всі, хто був поруч, мимоволі підспівували та пританцьовували.