Розділ 3. Ґрунтовне виття

Виття виявилося напрочуд ґрунтовним.

Вася не просто видавав звук, що відповідав тяжкому станові справ, — він наче намірявся викласти в ньому всі обставини свого життя, зокрема й ті, про які Борис поки не питав і питати не збирався. Починав неголосно, майже задумливо, потім набирав повітря й тягнув довгу жалібну ноту, від якої лампи під стелею здавалися ще більш лікарняними. На видиху звук тоншав, але надія на закінчення щоразу виявлялася передчасною.

Борис стояв біля столу, спираючись правою рукою на край, і намагався зрозуміти, що робити далі.

Виявилося, що далі робити нічого.

Точніше, належало виконати безліч цілком конкретних дій, тільки жодна з них не пасувала до того, що відбувалося. Живій людині з розбитою головою був потрібен лікар. Мертвій — холодильна комірка. Відвідувачеві, який заважає працювати, можна було запропонувати залишити приміщення. Істота на підлозі вже встигла побувати в усіх трьох становищах, а останню пропозицію Борис щойно навіщось скасував із такою переконливістю, що тепер сам ледве тримався на ногах.

Він обережно випростався.

Підлога залишилася на місці. Це було добре. У скронях досі стукало, під сорочкою неприємно холонула спина. Жодної особливої сили Борис у собі не виявляв; почувався приблизно так, наче після безсонної ночі від нього зажадали негайно здати кров, а потім іще й подякувати за таку можливість.

Камінь лежав на пальці темним важким згустком.

Борис підніс ліву руку ближче до лампи. Ні диму, ні тріщин, ні слідів жару. Шкіра теж мала звичайний вигляд, хоча зовсім недавно палець обпекло так, що він мав би його відсмикнути.

Він не відсмикнув.

Тоді це чомусь здавалося важливим. Зараз зрозуміти чому не вдавалося.

Вася взяв нову ноту.

Відчинені двері повільно хитнулися. Борис глянув на темний прямокутник виходу, потім на домовика. Той сидів, підтягнувши коліна й обхопивши голову брудними руками, і являв собою настільки безглузде видовище, що переляк на кілька секунд відступив перед ніяковістю. Дорослий, нехай і не зовсім людина. З бородою, розбитою головою та реєстраційною биркою на нозі. Виє.

І все це відбувається в його зміну.

Борис підійшов до дверей, узявся за край і причинив їх. Протяг по підлозі вщух. Клацати замком він не став: поруч сидів той, кому замкнені двері вже не здавалися головною перепоною, а тягтися над його головою до ручки було незручно. Борис відпустив стулку й повернувся до столу.

Слід було заспокоїтися.

Із цією корисною рекомендацією він був знайомий давно. Вона траплялася за найрізноманітніших обставин, зазвичай саме тоді, коли не було жодних засобів для її виконання.

Він спробував поміркувати.

Уперше в житті Борис опинився в становищі, за якого розум категорично не бажав приймати наявні в його розпорядженні відомості. Розум, узагалі-то, мав рацію. Стара, що передає силу за допомогою ювелірного виробу, домовик Вася та санітар Льоша, якого в певних колах іменують Лісовиком, не складалися в жодну прийнятну картину світу. Навіть окремо.

Особливо санітар.

Домовик бодай одразу повідомив, ким є. Льоша ж цілий місяць удавав із себе людину, що вміє правильно заповнювати журнал, і в цій своїй якості не викликав жодних сумнівів. Борис не знав, у який момент між акуратним почерком і мертвотною блідістю слід було запідозрити щось надприродне. З огляду на місце роботи остання взагалі скидалася на професійний набуток.

Що ж до проклять, то в освіченому двадцять першому столітті їм належало бути в інтернеті, серед людей, які не могли повернути гроші за невдалу покупку.

Якби він був якимось захопленим готом, що черпає уявлення про світобудову з коротких роликів у TikTok, можливо, усе склалося б значно простіше. Можна було б дібрати тому, що відбувається, відповідну назву, зрадіти власній винятковості й негайно почати шукати в себе нові здібності. Але вимагати такого ентузіазму від четверокурсника філософського факультету, переконаного матеріаліста, який усе-таки мав певне уявлення про наукову методологію, було б несправедливо.

Методологія, щоправда, не пропонувала зручного способу перестати бачити Васю.

Можна було засумніватися у свідченнях чуттів. Питання полягало в тому, які саме свідчення залишити. Стіл, що щойно втримав його від падіння, відчувався переконливо. Гул холодильного обладнання не припинявся. На телефоні змінювалися цифри, у журналі сохло чорнило. І в тому самому приміщенні, на тій самій доступній для перевірки плитці вив колишній домовик.

Якщо прибрати його з міркування, усе відразу ставало зрозумілим.

На жаль, прибрати його з приміщення виявилося складніше.

Борис провів долонею по обличчю. Не можна було відкидати факт лише тому, що для нього не знаходилося пристойного пояснення. Це він розумів. Іще розумів, що визнання недостатності власних знань саме собою не зобов’язує негайно повірити в усе, що повідомив неохайний незнайомець.

Поки можна було обмежитися двома спостереженнями: незнайомець існує й вийти не може.

Звідки взялася впевненість у другому, Борис волів не уточнювати. Спогад про Васин рух біля порога залишався надто виразним.

Виття піднялося, здригнулося й знову пішло вниз.

Борис раптом запідозрив, що його розумова діяльність зараз розв’язує зовсім не завдання пізнання. Поки він визначав межі достовірного, йому не доводилося підходити до Васі, дивитися на перстень і вирішувати, що робити зі спадщиною старої. Можна було залишатися людиною, яка розмірковує про дивну подію, замість того щоб визнати себе людиною, з якою вона сталася.

Корисний пристрій, якщо вдуматися.

Тільки реферату за нього він не напише.

Ця думка виявилася настільки ясною, що Борис за неї вчепився.

Він підняв сумку з підлоги й повісив на спинку стільця. Вася більше на стілець не претендував. Борис сів, підсунув зошит і відшукав очима останнє речення. Ліва рука лягла поруч із книжкою. Перстень стукнув об стіл.