Розділ 6. Чаювання у бежевому будинку

   Потім, вони повернули у іншу сторону, де побачили будинок — двоповерховий й увесь пофарбований у бежевий колір.

  — А ось і будинок, про який я вам й казав: бежевий будинок, — сказав Георгій.

  — А чому бежевий? — запитав Максим.

  — Тому, що цю побудову бажали побудувати у такому вигляді: за Анною X. Анна Х бажала будинок своєї мрії: бежевий „замок“, який „схожий” на будинок. І у 1702 році бажання Анни Х здійснилося. Та вона, на жаль, прожила у цьому будинку недовго: через 10 років вона захворіла і через пандемію чуми загинула. Так і залишився її будинок без догляду цілих 100 років. Уявіть собі! Це вже століття, до якого доживе кожний моб, кожна людина, кожна тваринка! Але зараз не до цього. Коротше, — продовжив Георгій. — Як я казав, після „мертвих“ 100 років, почалася нова історія. І у будинок Анни Х поселилася наша відома актриса з самого першого фільму „Оперативна” — Анна Троюрідна. Ця актриса родом з міста Багрянська. Потім, її батьки невирішено з'їхали у наше місто Скрутськ через вторгнення слизі та лавових кубів на їхнє місто. Там вона прожила 75 років (по-справжньому 78 років, бо тільки у три роки вона туди поїхала). Знялася у 15 фільмах, із яких відомі „Традиція“ та „Культура”. Після смерті Анни Троюрідної (вона померла через важку хворобу), з тих пір у цьому будинку живе наш сусід Аркадій Брондзюк. Там і помічники, і слуги, допомагають йому у підготовці до чаювання. Ви з нами?

  — Так, дуже! — сказав Микита. — Ми дуже любимо чаювання! Там — завжди смачний чай!

  — І завжди є смаколики! — доповнив Максим.

  — Так, а ще — печиво! — доповнив Микита.

  — І варення! — сказав Максим.

  — Гаразд: отже, згодні, — зітхнув Георгій. — Ходімо, на нас усі чекають.

  Микита й Максим були раді зайти у двір з гарними кущами, гарним фасадом та гарним бежевим будинком. Перед дверима Георгій попросив Микиту й Максима чемно постукатися. Вони постукалися, і у дверях почувся голос:

  — Пароль!

  — Повторюйте за мною! — шепнув Микиті та Максиму Георгій, і усі сказали такий пароль:

  — Брондзюк!

  — Заходьте, — сказав голос, і двері відчинилися.

  — Ми тут, Аркадію! — крикнув Георгій.

  — Іди сюди! — покликав його Кирило.

  І до Максима, Микити, Георгія та Кирила підійшли слуги з поклоном:

  — Та вітаємо вас, любі Георгій та Кирило! Раді вас бачити!

  — Вклоняйтеся! — шепнув Кирило Микиті й Максиму. Микита й Максим також вклонилися за Георгієм та Кирилом.

  — Доброго дня, мої шановні друзі! — сказав Аркадій Брондзюк, про якого розповідав Георгій. — Я дуже, дуже, дуже і дуже радий вас бачити! Так довго я на вас чекав... Давайте влаштуємо чаювання! На стіл! — хлопнув він у долоні, й перед ним з'явився стіл з чашками та печивом.

  — Ух ти! — здивувався на це Максим. — У вас тут реально кльово!

  — Ха-ха-ха! І не кажіть! — сказав з насмішкою Аркадій Брондзюк. — Ну, розповідайте, звідкіля ви приїхали до нас.

  — Я — Микита, а це — Максим, — познайомився Микита з Аркадієм Брондзюком. — Ми походимо з міста Пок.

  — Ох-ох-ох...! — вже зітхав Аркадій Брондзюк. — Ну й історії! Розповідайте далі!

  Микита й Максим почали розповідати історії про те, як вони жили у місті Пок, з ким билися та чому вони майже нікуди не мандрують. Після чаювання, вони розійшлися з Аркадієм Брондзюком й Георгій продовжив свою екскурсію: розповідав далі про скрутовців, водив Микиту й Максима у музеї, магазини.