Розділ 4. Нове слово у Скрутську

   Микита й Максим підійшли до механіків, які лагодили рейки:

  — Добрий день! — привітався першим Микита. — Що ви робите?

  — Нічого особливого, — відповів механік. — Просто лагодимо електрогілки.

  — Електро... Що? — перепитав Микита, почувши це слово.

  — Електрогілки, пане мій, — пояснив механік. — Е-ле-ктро-гіл-ки! Це гілки з металом, які потрібні для прокладання доріг, де їздять потяги.

  — А не рельси? — ледве не виправляв його Максим.

  — О, ні! Не „рельси“, любий пане, а саме електрогілки, — виправив Максима механік. — Ось так, правильно треба казати!

  — Зрозумі-і-іло... — здивувався на це Максим.

  — Зачекай, — зупинив Максима Микита. — Я читав також у школі, що якщо виставити табличку з новим словом і предметом на показ, чи показати її всім жителям, — вони запам'ятають це слово.

  — Ого! — прикольнувся Максим. — Так, давай же це робити прямо зараз! Надіюсь, вони запам'ятають це слово...

  — Запам'ятають, — пообіцяв Микита. — І я в це вірю. Просто, треба вірити в це, й у нас усе вийде. Нумо пробувати.

  Вони взяли чистий лист паперу, і на ньому намалювали рейки, додавши під цим малюнком слово „рейки“. Вони піднялися на дах вокзала, і Микита крикнув:

  — Любі жителі Скрутська! Подивіться: у нас з'явилося нове слово!

  Усі скрутовці й машини зупинилися, і вони повернули голови на лист з малюнком та „новим“ словом „рейки”.

  — У нас з'явилися: рейки! — сказав хорошу новину Микита.

  — Бачите: це щось новеньке! — показав пальцем на малюнок Максим.

  — Да буде це святом! — зрадів Микита.

  Як тільки усі побачили це слово, так й всі крикнули:

  — Ура-а-а!

  — Ви також маєте рейки, механіки! — сказав їм Микита, показуючи пальцем на рейки, що лежали біля них.

  — Ура! О, боже! Дякуємо тобі, за те, що подарував нам нове слово! — сказав один із механіків, тримаючи в руках рейки, і почалася неймовірна вечірка зі швидкою роботою.

  — Швидше! Швидше! Швидше! — командували деякі механіки.

  — Повний вперед до майбутнього! — сказав один із механіків, показуючи пальцем уперед й вони так цілий день тузилися, на одній же той роботі.

  — Вийшло! — зраділи Микита й Максим, та кожному дали п'ять.

  — А ми чудово з тобою повеселилися! — сказав Микита.

  — Так, — погодився Максим. — І ми цей день ніколи не забудемо!

  — От то та: не забудемо, — підтвердив Микита, й побачив Георгія та Кирила: — А ось й Гоша з Кірюшей, доречі, — він показав на них пальцем, щоб Максим також це побачив.

  — Гей, Гоша! Кирило! Привіт! — помахав рукою Максим.

  — Тільки, вони ж нас не бачать, — підмітив Микита. — Давай спускатися з вокзалу.

  — Добре, — сказав Максим, і спустившись з вокзалу, побігли назустріч Георгію та Кирилу.