Розділ 13. Перемога над Скармарловкою

   — І що тепер робити? — запитав Микиту Максим.

  — Як — що? Іди, та вбий Боса Скелетоса! — сказав суворо Микита.

  — Я? — здивувався Максим. — А як же ти?

  — Не хвилюйся за мене, — відмовив Микита. — Я буду лежати на землі, і чекати перемоги.

  — Але, ти повинен піти зі мною!

  — Ні. Я поранений. Я тут залишуся. Іди сам!

  — Я тебе не кину!

  — Повинен! — сказав на це Микита. — Ти повинен створювати світ, і зберігати його від скелетів. Головне — життя!

  — Але... — хотів сказати Максим.

  — Ніяких „але“! — накричав на Максима Микита. — Вибирай: смерть або життя!

  Максим подивився на слабих вже Самуїла та Ізмаїла, які й далі дралися з Босом Скелетосом. Потім подивився на Боса Скелетоса, як він знущався над своїми „слабаками“. Потім на пораненого Микиту. Потім на Скармарловку. І нарешті сказав:

  — Гаразд! Я піду на битву!

  — Добре, — погодився Микита. — Іди. Я на тебе надіюся.

  І „сміливий“ Максим пішов до Боса Скелетоса.

  — Що, дурмоїде? Повернувся? Ха-ха-ха! — зустрів його злобно Бос Скелетос.

  — Я тебе знищу, — відповів на це Максим.

  — Що?! — засміявся Бос Скелетос. — І як ти мене вб'єш? Своїми руками? Ха!

  — А от й ні! — відмовив Максим, і взяв відро лави. — Лавою!

  — Що?! — з'їхав з глузду Бос Скелетос. — Ха-ха-ха! Це неможливо! Ніхто мене так швидко не вб...!

  Не встиг він договорити, як Максим кинув відро з лавою на голову Боса Скелетоса.

  — Що за?! — незрозумів він, і йому запахло смаженим:

  — М-м-м! Що це за запах? Невже...? — він принюхався, та вспилив: — ...Моя голова?!

  І побачив на голові лаву.

  — АААААААААА!!! — закричав на всю Бос Скелетос. — Це — лава?! Нііііііі!!!

  Скелети хотіли допомоги Босу Скелетосу, але вони швидко загинули у краплях лави.

  — Я ще поверну-у-уся-я-я-я! — сказав свої останні слова Бос Скелетос й помер у цій лаві, де його не стало.

  Згодом, прийшов дощ та потушив лаву, і згодом, засвітилося сонце.

  — Ура-а-а!!! — закричали наші друзі!

***

  На наступний день, Микита й Максим почали збирати речі. Вони повертаються додому до Пока.

  Зібравши усі речі, наші друзі попрощалися зі Скармарловцями:

  — Прощавайте, дорогі Скармарловці! Ми вас ніколи не забудемо!

  — Прощавайте, Поковці! — кричали їм Скармарловці, тому що вони раділи, що наші друзі повертаються додому.

  Помахав на прощання ручкою, Микита й Максим стрибнули у вагонетку, і з радістю поїхали щасливі-прищасливі додому.

  Так і закінчилися їхні пригоди по Скармарловці.