Розділ 11. Неочікувана зустріч

   На наступний день, наші друзі пішли до канчелі, щоб забрати свої квіти. Самуїл та Ізмаїл також пішли з ними. Прийшовши до канчелі, наші друзі знову затіяли свої розмови. Почнемо з Самуїла та Ізмаїла, які щось розповідали робітнику про свої пригоди.

  — Ви, тільки уявіть собі! — розповідав Самуїл робітнику. — Цей скумоїд навіть у школі не вчився, і він, як шалкер, ховається у коробці, і нічого подібного!

  — Розумію, — погодився на це робітник.

  — А у мене, друг зі Скрутська, — розповідав робітнику Ізмаїл. — Він вчора мені навіть грошей не прислав. Як тільки я про це дізнався, то спитав свого друга: „Костя, Алло!!! Де гроші?“ А він: „У мене їх немає!” І пішов. Бачите, які бдичі не хотять гроші віддавати!

  — Розумію, — погодився з цим робітник.

  Згодом, наші друзі вже забрали квіти з канчелі, і з радістю пішли додому. Послухаємо розмови Микити й Максима, які йшли по вулиці Серафима.

  — А здорово, ми засадили наші квіти! — зрадів Максим.

  — Ага, і не кажи! — з посмішкою сказав Микита. — Ще б пак! Якби не канчеля, то ми взагалі залишились би без квітів!

  — І не кажи! — засміявся Максим.

  Вони йшли, йшли, і йшли...

  Але, згодом, піднявся пісок, і вихор поніс за собою... Скелетів? Що вони тут роблять? І ще один скелет... Але тільки величезний?

  — Ой! — здивувався Максим. — Що це коїться?

  — А це, хто там? — не зміг придивитися Самуїл.

  — Не знаю! — відповів Ізмаїл.

  — ИИИК! — здивувався зі зляком Микита. — Я знаю, хто це такі!

  — Хто? — здивувалися Максим, Самуїл та Ізмаїл.

  — Це — Бос Скелетос! — відповів Микита. — І його скелети зі стрілами також сюди ідуть!

  І величезний скелет, зупинившись біля села, закричав:

  — Люди, здавайтеся!

  — Люди не здаються! — закричав навздогін Максим.

  — Самі напросилися! — сказав зі злістю Бос Скелетос, і одразу ж впізнав Микиту.