Розділ 9. У канчелі

   Микита, Максим, Самуїл й Ізмаїл тільки здивувалися, що із неба з'явився Святий Миколай.

  — Ось це казка! — здивувались усі, і Максим також.

  — Так, — здивувалися Микита, Самуїл, та Ізмаїл. — Ходімо.

  І усі вони утроє, пішли гуляти далі.

  Погода була просто прекрасною. Сонце, вода, небо, пташки, комахи й навіть свійські тварини.

  — І куди ми підемо? — спитав Микита Ізмаїла.

  — У канчелю, — відповів Ізмаїл. — Там саджають квіти, та продають глину.

  — Точно, — сказав Микита. — Ходімо!

  І друзі побігли шукати канчелю.

  І ось вони біля канчелі. Вони зайшли туди, а там чорт візьми стільки селян, квітів, глини.

  — У вас тільки одна канчеля? — здивувався Максим.

  — О, ні, — замахав руками Ізмаїл. — Їх у нас двоє. Із заходу на схід. Так вирішили зробити будівники.

  — Ух ти! — здивувався Микита. — Ні фіга собі! Та ви тут як у раю живете!

  — Ну, так. Можна ітак сказати, — каже Самуїл. — Тут, як кажуть, усе можна! Хочете посадити одну яку-небудь квітку?

  — Звісно ж! — зраділи Микита й Максим, тому що їм подобаються квіти.

  — Тоді, почекаємо працівника, — сказав одразу Ізмаїл. — Без нього саджати квіти не можна.

  До них вже підійшов працівник:

  — Вітаю, панове! Чим побажаю?

  — Можно посадити квітку? — запитали вони.

  — Звичайно, — дозволив їм працівник. — З вас по сто нікітоси.

  Вони заплатили робітнику по нікітосам, і тут ж задзвонив телефон.

  — Почекайте, у мене один дзвінок, — сказав працівник.

  Він підійшов до телефона, і почав розмову з таких слів:

  — А ви дзвонили?

  — Ні, — відповідають.

  А він:

  — Тоді, ЧОМУ ВИ МЕНІ ПРОСТО ДЗВОНИТЕ?! ГА??!!

  І поклав трубку. Раптом, ще хтось дзвонить, і він знову каже:

  — А ви дзвонили?

  — Ні, — кажуть.

  А він як закричить:

  — ШВИДКО КАЖІТЬ, ІНАКШЕ ВИКЛИЧУ ПОЛІЦІЮ!!!!!

  І він поклав трубку.

  — Ох! — зітхнув працівник.

  А Микита саджав квіти у той час. Максим також йому допомагав. А Самуїл та Ізмаїл розмовляли у той час.

  — Уяви, як скумоїди попіднімалися із землі, і усіх би нас повбивали, — казав Самуїл про скелетів.

  — Ага. А ось, цим скумідалам треба в лице кинути бруд, і тоді усе буде добре, — казав Ізмаїл про зомбі. І вони засміялися!

  Послухаємо розмови наших друзів.

  — Ти впевнений, що фіалки швидше ростуть, ніж троянди? — спитав у Микити Максим.

  — Звичайно, ж! — сказав з посмішкою Микита. — Вони завжди швидко ростуть. Завтра прийдемо і скоро сам побачиш!

  — Правда? — зрадів Максим з питанням.

  — Так. Правда, — умовив його Микита.

  Згодом, вони засадили свої квіти, і не загублюючи час, відшукали Самуїла та Ізмаїла, і з веселенькою посмішкою, пішли додому.