Розділ 3. На вокзалі

   Сьогодні гарна погода. Сонце, небо, будинки, гора. Готель „CookBook“, одно-кілометровий ресторан „Кілометр”, і саме найголовніше — башня міста Пок.

  Наші друзі вже дібралися до вокзалу, і Максим каже:

  — Слухай, Микито! Ти взяв квитки в Скармарловку?

  — Так, звісно, — відповідає Микита. — Як раз і грошей взяв на перекус! Хочеш, перекусимо перед поїздкою в СМТ?

  — Давай! — зрадів Максим.

  Микита підійшов до найближчого магазину.

  — Вітаю, — каже продавцю Микита. — Дайте, будь ласка: Чипси, Снікєрс і Кока-Колу.

  Продавець дав Микиті: 2 упаковки чипсів; 10 Снікєрсів; 2 невеликих пляшок Кока-Коли.

  Продавець вирахував усі продукти, і сказав Микиті:

  — З вас: 500 нікітосів.

  Нікітоси — це гроші міста-столиці Роста Нікітоса! У Микити було десять тисяч нікітосів. Але він у поїздку взяв лише тільки п'ять тисяч нікітосів...

  Микита заплатив продавцю 500 нікітосів, і сказав йому:

  — Дякую! — і пішов на вулицю.

  — Будь ласка! — відповів йому продавець.

  Через хвилину, Микита з'явився зі своїми перекусами.

  — А ось і я! — сказав Максиму Микита.

  — Дивись-но! — показав він пальцем на пасажирів. — Пасажири панікують за Бошут!

  Максим казав правду. Пасажири і справді панікували за місто Бошут. Деякі просто бігали від паніки на ходу. Вони чекали відповідь від касирів на запитання: „Ну, коли вже звільнять Бошут?“

  — Ну, коли вже звільнять Бошут? Коли дорога туди відкриється? — то й справа питав у касира пасажир.

  — Пробачте, — каже йому касир. — Але, ми не можемо нічого зробити. Ми — не помічники, щоб вам допомагати. Тому, терпіть, голубчики! Нічого ми не зможемо зробити!

  І вони, почувши від касира, пасажири розпанікувалися:

  — ААААААААААА!!!!!

  — Заспокойтеся! — захвилювався за них Микита. — Нічого страшного тут нема!

  — Так! — закричав їм навздогін Максим. — Не слухайте цих бдичів! Вони вас дурять! Ніякої боїці тут не буде!

  Але їх ніхто не слухав. Усі були зайняті панікою.

  Щоб втекти від цих проблем, Микита й Максим перейшли на іншу лавку, де було тихо, і спокійно зітхнули.

  Раптом, у них забурчали животи. Це означає, що вже пора їсти. Микита дістав з сумки два упаковки чипсів, і він з Максимом почав їх похрумувати. Потім, вони запили Кока-Колою, й ще перекусили Снікєрсом. Раптом, з мегафону гудить:

  — Увага, увага! Дами і господа! Де пасажири: вулиця Максиміліана, будинок 5А, квиток 15-й, дві особи?

  — Це ми! — кричить Микита.

  — Тоді, ідіть сюди.

  Микита й Максим пішли за контрольоршей, і показала їм вагонетку:

  — Ось: ваша вагонетка №15. Давайте сюди квитки. Надіюсь, вам тут буде зручно.

  Микита й Максим дали контрольорше квитки і, сів на вагонетку, Максим сказав Микиті:

  — Повний вперед!

  І нажав на педаль вагонетки, вони відправилися в путь.