Розділ 2. Готуємося до поїздки

   — Ну? — здивувався Максим на Микиту. — І де план?

  — Ітак, — почав Микита. — Ось наш план: збираємо речі...

  — Ага, — відповідає Максим.

  — ...збираємо продукти...

  — Добре.

  — ...і саме найголовніше...

  — Що — найголовніше? — неочікувано спитав Максим.

  — ...і... Солодощі! — сказав Микита.

  — Ура-а-а!!! — закричав Максим.

  — І не кажи! — заспокоїв його Микита. — Головне: пригоди!

  — Так! — зрадів Максим.

  Поки наші друзі збираються у подорож, я розповім коротко про місто Бошут.

  Бошут — неймовірно гарне місто. У ньому тисяча жителів (якщо не рахувати й селянських жителів, які також там живуть)! Це величезне місто, і він більший, ніж місто Пок, який з іншого боку схожий на село (там всього жителів: 250 осіб.). Ітак, 1 березня 2023 року скелети підземелля почали вторгнення на місто Бошут. І звідти не можуть відбити усіх скелетів-ворогів, та це взагалі жахливо! Хтось кине динаміт — і немає їх, а нові ідуть; хтось вбив скелета — і нема його, а нові усе йдуть-йдуть; заманив скелета у пастку — попався! А їх усе одно більше, більше, і більше.

  Одного разу, біля кордону міста, воїни розмовляли під час боротьби зі скелетами:

  — Ну досить!!! — кричав перший.

  — Коли ж вони відстануть від нашого міста?! — кричав другий.

  — Не зна-а-а-аю!!! — відповідав крикливо перший.

  — Друзі, не здаємося!!! — кричав їм третій. — Ми — герої нашого Бошута!!!

  І стріляли так, що пулі летіли в різні сторони.

  Ну, тепер заглянемо до наших друзів.

  У цей час, Микита попрощався з Максимом:

  — Гаразд, Максиме! Бувай! Завтра відправимося з тобою у Скармарловку.

  — Ну, так, — відповідав Максим.

  — Тоді, бувай.

  — Ну, бувай, — попрощався з Микитою Максим, і вони розійшлися.

  Вечором, Максим вечеряв у своїй кімнаті, і дивився телевізор. Це були новини.

  — Це було півкошмару цих новин, — каже ведучий цих новин. — Якщо захоплять Бошут, то нам прийдеться віддавати Рост Нікітос скелетам, на перетворення Рост Скелетос світу.

  — Ну й перетворюйте! — закричав їм Максим, і вимкнув телевізор, тому що вже було дев'ять годин вечора і, умившись, пішов спати.

  На ранок, Максим вже готувався до поїздки. Тут прийшов Микита й каже:

  — Ну що? Ходімо?

  — Ходімо! — сказав з посмішкою Максим.

  І усі удвоє відправились на вокзал.