Розділ 3. У Рост Нікітосі

Рост Нікітос розташовувався в самому серці світу — місто, що вражало як своєю величчю, так і старовинною архітектурою, де сучасне й минуле перепліталися в гармонійному ансамблі. У порівнянні з невеличкими містечками, таких як Пок чи навіть Скармарловка або Скрутськ, Рост Нікітос здавався справжньою мегаполісною твердинею з населенням, яке сягало десять тисяч осіб.

Тут височіла низка вражаючих споруд: від будинків із каменю та дерева до складних архітектурних творів з металу, скла й навіть рідкісних кристалів, що їх роздобули у глибинних шахтах міста. Вулиці міста були вимощені міцними кам'яними бруківками, а на кожному кроці стояли різьблені лавки та ліхтарі, що світилися м'яким світлом і навіть удень створювали відчуття затишку.

У центрі Рост Нікітоса височіло гігантське дерево-мерія — справжня гордість ростонікитичан. Цей могутній стовбур піднімався над містом на десятки метрів, увінчаний густою кроною, під якою розташовувалися адміністративні приміщення й кабінети мера. Гігантське дерево було символом стабільності, зв'язку поколінь і сили, яку жителі вкладали в кожен день свого життя.

Трохи далі, недалеко від дерева-мерії, розташовувався відомий на всю округу ресторан „Саміл'є“. Тут, у затишній атмосфері, відвідувачі могли насолоджуватися стравами, які готували кращі кухарі регіону. „Саміл'є“ славився своєю традиційною кухнею, де особливими стравами були кремовий суп із грибів, соковиті запечені овочі й кришталево чиста вода, яку добували зі спеціального джерела під землею.

Атракціони Рост Нікітоса — яскраві й захопливі місця для відпочинку — тягнулися вздовж головного проспекту й притягували сюди мандрівників з усіх куточків регіону. Тут було все: від дерев'яних каруселей до величезних гойдалок та кабінетів дзеркал, що на мить переносили гостей у світ ілюзій й сміху. Культура ростонікитичан відрізнялася яскравістю та любов'ю до мистецтва. Щомісяця тут проводилися фестивалі: художники виставляли свої картини просто на вулицях, музиканти влаштовували імпровізовані концерти, а театрали показували вистави просто на площі перед деревом-мерією.

Коли вагонетка Микити і Максима нарешті зупинилася на вокзалі Рост Нікітоса, хлопці з зачарованими очима роззиралися навколо. Вони не могли повірити, що нарешті опинилися у величному місті, яке досі було для них лише далекою мрією.

— Ну, Максиме, що скажеш? Варто було їхати? — підморгнув Микита, все ще не відводячи погляду від головної площі.

Максим кивнув, ледве стримуючи своє захоплення.

— Тут… тут просто казково! — вигукнув він. — Я й не думав, що все таке велике й красиве… Оце дерево-мерія — ніколи не бачив нічого подібного!

У цю мить, до них підбіг юнак із добродушною усмішкою. Його рудувате волосся весело куйовдилося, а обличчя сяяло енергією. Це був Жако — місцевий мешканець і гід, якого послали зустріти наших мандрівників.

— Вітаю вас у Рост Нікітосі! — привітався він щиро. — Мене звати Жако, і я маю честь показати вам наше місто! Сподіваюсь, ви готові до захопливої екскурсії?

Микита і Максим перезирнулися з нетерпінням й радістю.

— Готові як ніколи! — відповів Микита.

Жако посміхнувся і, підморгнувши, запросив їх іти за ним:

— Ну що ж, тоді почнемо нашу подорож Рост Нікітосом!