Майнкрафт

Стів і Алекс прокинулися під лагідний шелест листя на вітрі. Вони лежали на м’якій траві серед високих блокових дерев. Алекс потерла очі та озирнулася навколо, намагаючись зрозуміти, де вони опинилися. Її супутник, Стів, уже підвівся і розглядав квадратний світ навколо них. Високі гори зі сніжними вершинами, річка, що звивалася мов блакитна нитка, і невеликі тварини, зроблені з пікселів, — усе це виглядало дивно, але захопливо.

— Що це за місце? — запитала Алекс, підходячи до Стіва.  

— Не знаю, — відповів він, нахиляючись, щоб підняти дерев’яний палицю з землі. — Але здається, ми тут зовсім одні. Нам потрібно зрозуміти, як вижити.  

Озирнувшись навколо, вони зрозуміли, що потрібно діяти швидко. Сонце вже піднімалося, але його позиція нагадувала про те, що час у цьому світі може бути обмежений. Вивчивши навколишнє середовище, Стів запропонував:  

— Нам потрібно зібрати ресурси. Хто знає, що нас чекає, коли настане ніч.  

Алекс погодилася, і вони розділили завдання. Алекс почала рубати дерева, використовуючи знайдену палицю як тимчасовий інструмент. Вона швидко зрозуміла, що цей світ підкоряється дивним законам — дерева падали не цілком, а розсипалися на блоки, які вона могла збирати. Стів тим часом помітив, як неподалік блукають корови та свині. Використовуючи свої навички, він змайстрував примітивний ніж із гілок та каменю, який знайшов на землі, і пішов полювати.  

— У мене є трохи м’яса! — вигукнув Стів, повертаючись до Алекс, яка складала дерев’яні блоки в невеликий штабель. — Але нам потрібен вогонь, щоб його приготувати.  

Раптом вони почули дивний звук — глухе бурмотіння, яке ставало дедалі голоснішим. Озирнувшись, Алекс побачила, як у їхній бік повільно рухалася дивна істота зі зеленим тілом і квадратною головою.  

— Стів, обережно! — закричала вона. — Це зомбі!  

Стів швидко озброївся своїм ножем, але зрозумів, що це може бути недостатньо. Алекс схопила кілька каменів, які валялися поруч, і почала кидати ними в зомбі. Разом вони змогли знешкодити істоту, але зрозуміли, що небезпека в цьому світі реальна.  

— Ми повинні збудувати укриття, і негайно! — сказала Алекс, і Стів кивнув.  

Вони використали зібрані матеріали, щоб збудувати невеликий будиночок з деревини та землі. Це було примітивне, але надійне укриття. Усередині вони встановили верстак, на якому Алекс змайструвала факел, використовуючи вугілля, яке Стів знайшов у найближчій шахті.  

Коли сонце почало сідати, вони відчули перший подих ночі. Вдалині чулися звуки скелетів, які натягували свої луки, та павуків, які шурхотіли по траві. Але їхнє укриття було міцним, і вони знали, що можуть пережити цю ніч.  

— Як ти думаєш, що це за місце? — запитала Алекс, сидячи біля маленького багаття, яке вони розпалили у своєму притулку.  

— Не знаю, — відповів Стів. — Але я думаю, що це не просто випадковий світ. Тут усе виглядає так, ніби нас сюди навмисно помістили.  

Наступного ранку вони вирушили на пошуки відповідей. Невдовзі їм трапилося маленьке село з будиночками, схожими на їхній власний, але більш розвиненими. Селяни, виглядаючи з дверей, привітно махали їм руками. Один із них, старий чоловік із довгою бородою, підійшов до них і сказав:  

— Ви новачки тут? Ласкаво просимо в наше село. Ми раді допомогти вам, якщо ви допоможете нам.  

— Як ми можемо допомогти? — запитала Алекс.  

Чоловік розповів їм, що неподалік є руїни стародавнього храму, в якому зберігається артефакт, здатний відкрити секрети цього світу. Але храм охороняють пастки та монстри.  

— Що ж, — сказав Стів, обертаючись до Алекс. — Це звучить як завдання для нас.  

Підготувавшись до своєї подорожі, вони вирушили до джунглів, які приховували загадковий Храм Таємниць. Джунглі були густими, і їм доводилося прорубувати собі шлях крізь ліани. Кукаючи папуги та шурхіт трави додавали атмосфері напруги.  

Коли вони досягли храму, перед ними постала величезна кам’яна споруда, вкритий мохом і ліанами. Усередині було темно і сиро. Вони запалили факели, щоб освітити собі шлях.  

— Обережно, — прошепотіла Алекс, коли помітила, що підлога вкрилася плитами з дивними символами. — Це можуть бути пастки.  

Стів кивнув і обережно ступив уперед. Раптом одна з плит провалилася під його ногою, і з-під стелі почали стріляти стріли. Алекс швидко штовхнула Стіва вбік, і вони впали на підлогу, намагаючись уникнути стріл.  

— Це було близько, — сказав Стів, витираючи піт із чола.  

Продовжуючи свій шлях, вони стикалися з різними головоломками: важелі, які потрібно було натиснути у правильному порядку, щоб відкрити двері; лабіринти, де кожен неправильний поворот міг активувати нову пастку. Але завдяки командній роботі вони подолали всі випробування.  

Нарешті, вони досягли серця храму, де на п’єдесталі лежав сяючий артефакт. Коли Стів взяв його до рук, земля під ними затремтіла.  

— Що відбувається? — вигукнула Алекс, намагаючись тримати рівновагу.  

Раптом перед ними відкрився портал, який сяяв червоним світлом. Не втрачаючи часу, вони стрибнули в нього, і їх перенесло до нового виміру — Пустоти.  

Пустота була страшним місцем. Озера лави, величезні бастіони та жахливі істоти, такі як привиди, блуждали навколо. Але Стів і Алекс не втрачали рішучості. Вони знали, що тільки відвага допоможе їм дістатися до наступної підказки.  

Вони змогли знайти фортецю, де зберігалася карта, яка вказувала на їхній наступний пункт призначення. Але фортеця була добре охоронювана. Стів і Алекс мусили пробиратися через лавові пастки та боротися з вартовими — величезними свинолюдьми, які атакували без попередження.  

— Ми не можемо здатися зараз, — сказав Стів, відбиваючи удар ворога своєю залізною сокирою.  

Зрештою, вони дістали карту і зрозуміли, що їхня наступна мета — знайти портал до виміру під назвою Кінець.

***

Стів і Алекс стояли біля краю порталу в Кінець, вдивляючись у темне, мерехтливе поле перед собою. Це було місце, про яке вони чули лише з уривків легенд. Ніхто з жителів села, які розповідали про цей світ, ніколи не наважувався ступити сюди. І тепер вони стояли на межі, знаючи, що це буде їхнє найнебезпечніше випробування.