Правила джунглів

Хорхе був переконаний, що знає про життя в джунглях абсолютно все. Тому відтоді, як у нього з'явився маленький друг, він охоче ділився з Майкі своєю життєвою мудрістю.

Щоправда, далеко не всі його поради можна було назвати корисними.

Якщо Майкі хотів їсти, Хорхе радив не поспішати. Перед тим, як скуштувати той чи інший фрукт, ведмежа мало вислухати довжелезну лекцію про корисні та шкідливі властивості цього фрукта. Причому траплялося таке, що після того, як ведмедик отримав порцію корисних порад і вже був готовий зірвати плід, прямо перед його носом прилітав якийсь папуга й перехоплював у нього їжу.

А коли Майкі боявся хижаків, Хорхе стверджував: якщо добре знати певні правила поведінки з хижаками, то тобі не доведеться витрачати життя на страхи, і ти зможеш сповна отримувати задоволення від кожної миті свого існування.

— Послухай, малий, боятися хижака треба лише тоді, коли він уже стоїть перед тобою. Зайва обережність лише заважає насолоджуватися життям.

— Хорхе, а що робити, коли хижак вже стоїть перед тобою? — питав Майкі, не дуже довіряючи такій пораді.

— Ну що-що… Тікати, звісно!

— Хорхе, а які такі правила поведінки з хижаками нам треба знати? 

— Ну по-перше, ніколи не можна ночувати на землі. Чим вище ти залізеш на дерево, тим більше в тебе шансів прокинутись вранці вдома, а не в лігві ягуара. Якщо взагалі прокинешся, — ревун багатозначно подивився на ведмедика, позіхнув у всю свою величезну чорну пащу і продовжив: — Правило номер два...

Ведмедик уважно слухав, затамувавши подих, а Хорхе вів далі свою повчальну бесіду:

— Отже. Правило номер два: бажано оселитися біля того, хто сильніший за тебе, але не є твоїм ворогом. Ти думаєш, чого я обрав це дерево? А?

Ведмедик знизав плечима, а Хорхе продовжив:

— Поки тут була твоя мамка, я був у безпеці. Ягуар не наважився б сюди навідатися. 

Майкі важко зітхнув. Його очі стали вологими. 

— Значить, ми зараз беззахисні? — сумно промовив ведмедик.

— Але є й хороша новина! — раптом оживився ревун. — Колись ти станеш великим і сильним ведмедем, і вже тебе всі боятимуться! Будеш мене захищати!
Майкі не знав, що відповісти на таку пропозицію, тому лише кивнув.
Хорхе задоволено всміхнувся, влаштувався зручніше на гілці й додав:
— А поки ти ще маленький, захищатиму тебе я. Щоправда, тільки від тих, хто слабший за мене.
— А від ягуара?
— Від ягуара будемо тікати разом!

Так минали їхні дні. Хорхе навчав Майкі премудростей джунглів, а Майкі поступово звикав до того, що його новий друг далеко не завжди дає розумні поради.

*  *  *

Одного разу в пошуках їжі вони відійшли так далеко від своєї домівки, що навіть Хорхе почав оглядатися навколо з деякою невпевненістю. 

— Хорхе, а ми точно знаємо, куди йдемо? — запитав ведмедик.

— Звісно! — запевнив його ревун.

— А куди?

— По їжу.

Майкі хотів уточнити, де саме вони її шукатимуть, але в цей момент дерева раптом розступилися, і перед ними відкрилася велика галявина.

Посеред галявини стояли дивні великі лігва, сплетені з гілок і вкриті широким листям. Такого ведмедик ще ніколи не бачив. Біля лігв метушилися якісь двоногі істоти без шерсті. Одні носили на спинах в'язки гілок, інші сиділи біля диму, що підіймався просто із землі. 

— Хто це? — пошепки спитав у свого друга Майкі.

— Схоже, це люди, — також пошепки відповів ревун. — Люди це такі тварини, від яких ти точно не знаєш, чого очікувати. Вони такі дивні. Ти спочатку думаєш, що вони вороги, а потім вони роблять таке, що ти вже не так у цьому і впевнений. Один мій знайомий ревун розповідав, що якось так заплутався в ліанах, що вже й з життям попрощався. А коли побачив, що до нього йдуть люди, зрозумів, що зараз він для них стане легкою здобиччю. Однак на диво вони не завдали йому шкоди, а навпаки, звільнили з цієї пастки та ще й їжі дали. Та я б все одно не став би їм довіряти.  

Але ведмедик майже не слухав розповідь свого старшого друга. Він помітив дещо цікавіше: 

Просто посеред галявини стояв великий плетений кошик, по вінця наповнений стиглими манго, інжиром і бананами. Від фруктів ішов такий солодкий аромат, що в Майкі аж живіт забурчав. 

— Хорхе… Ти теж це бачиш? — прошепотів ведмедик, не відводячи очей від кошика.

— Бачу, — так само пошепки відповів ревун. — І саме тому ми зараз тихенько підемо звідси.

— Думаєш, це пастка?

— Не знаю. Але якщо стільки їжі лежить просто посеред галявини, значить, щось тут не так. Якщо стільки фруктів лежить в купі, значить, хтось їх туди склав. А якщо вони лежать просто неба і біля них немає господаря, значить, господар десь поблизу. А якщо господар фруктів… 

Поки Хорхе виголошував чергову життєву мудрість, Майкі непомітно почав підкрадатися до кошика.

За кілька хвилин він уже стояв поруч. Ведмедик обережно простягнув лапу до найближчого плоду. Кошик хитнувся. Майкі завмер. Кошик хитнувся ще раз. А потім перекинувся набік, і фрукти покотилися по всій галявині. 

— Ой... — тихенько пискнув ведмедик.

Його одразу помітили.

Але замість страшного хижака до нього підбігла маленька двонога істота. Вона спочатку з цікавістю роздивлялася ведмедика, а потім підняла із землі стиглий фрукт і простягнула його Майкі.

Ведмедик здивовано кліпнув очима.

— Хорхе! — прошепотів він. — Вони годують чужинців!

— Це підозріло! — долинув із кущів стривожений голос ревуна.

Майкі обережно взяв фрукт і почав його їсти.

Та раптом із боку лігв пролунав тривожний крик, і до маленької істоти підбігла інша — значно більша. Вона швидко підхопила малу й відскочила назад.