Історія І. Сам у джунглях

У густих еквадорських джунглях життя не стихало ні вдень, ні вночі. Десь високо в кронах дерев галасували мавпи, барвисті папуги перелітали з дерева на дерево в пошуках стиглих плодів, а під сухим листям вирувало життя найменших мешканців лісу. Поміж дерев безшумно міг пройти найнебезпечніший хижак, володар джунглів ягуар. А високо в небі ширяв, розправивши свої найширші в світі крила, величний кондор. 

І ось у родині очкової ведмедиці сталася важлива подія — народився син, якого назвали Мігелем. У неї вже була майже доросла донька, яка й досі жила поруч. І після появи малюка вона почала допомагати матері доглядати молодшого братика  Так спокійно і безтурботно починається історія маленького очкового ведмедика..  

Жило ведмеже сімейство в затишному дуплі старого авокадового дерева. На його верхівці достигали десятки плодів, якими живилися мама-ведмедиця та її донька.  Але стиглі плоди авокадо швидко закінчувалися. До того ж часто на дерево налітала сусідська ватага мавп-ревунів, які теж не відмовлялися поласувати смачними плодами. Тоді мамі доводилося відлучатися, аби самій підкріпитися й знайти поживу для своїх дітей. А маленький Мігель залишався під опікою старшої доньки. 

Одного разу вона натрапила на велетенське дерево, назбирала багато фруктів і понесла їх у дупло до своїх ведмежат. Малюк тоді вперше скуштував щось, крім материнського молока,.і фрукти видалися йому напрочуд смачними. 

Коли Мігель трішки підріс, мама обережно взяла його зубами за шкірку  і спустила вниз на землю. Маленький ведмедик спочатку злякався всього нового довкола і почав тулитися якомога ближче до мами. Але незабаром страх поступився місцем цікавості. Мігель обережно зробив кілька кроків убік, а тоді вже сміливіше рушив знайомитися з невідомим досі світом.

Уже наступного дня мама взяла Мігеля з собою на пошуки їжі. Ведмедик семенив за мамою, намагаючись не відставати, а мама постійно оберталася, щоб упевнитися, що син поруч із нею. Мігель тоді навіть не замислювався, куди вони йдуть. Та й це було неважливо. Головне, що мама знає куди йти, і з мамою безпечно.

І здавалося, що в маленького очкового ведмедика все складалося добре. Та одного дня джунглі почали змінюватися. Уже кілька тижнів не випадало жодної краплі дощу, сонце нещадно випалювало землю, і незабаром прийшла посуха.  З її появою в лісі стало значно менше їжі для ведмедів. Чим харчуватися? Пальмові горіхи та фрукти вичерпалися, зелених пагонів майже не лишилося, а комах та їхніх личинок стало значно важче знаходити. Навіть падалі майже не було — усе швидко з’їдали інші падальники. Дійшло до того, що мама-ведмедиця вперше відтоді, як народилося ведмежа, вирішила піти на полювання — впіймати оленя, гуанако чи навіть тапіра, якщо пощастить. Старша сестра зголосилася допомогти матері. Вони пішли вдвох на полювання, залишивши малюка самого в дуплі.

Звісно, залишати маленьке ведмежа самого було ризиковано. Адже тут блукало чимало звірів, які могли скривдити беззахисного малюка: гривасті вовки, пуми, ягуари. Мама чудово розуміла небезпеку. Вона вагалася. Та сестрі так кортіло долучитися до першого в житті полювання, що вона переконала матір узяти її з собою: що ж може статися з братом у глибокому дуплі на дереві?  Мама погодилася. Вони добре замаскували дупло гілками, щоб його не помітили інші звірі, і вирушили за здобиччю. Мама обняла сина на прощання й пішла вглиб лісу, час від часу озираючись на дерево, де ховався її синочок. Ведмедик теж пильно дивився їй услід, доки вона остаточно не зникла з очей. 

Спершу йому було дуже страшно. Він зарився в глиб дупла й сидів там, тремтячи від страху. За свої кілька місяців життя він багато разів бачив оцелотів, гривастих вовків і навіть молодих пум. Усі вони боялися його мами й іноді навіть поступалися їй своєю здобиччю, не наважуючись із нею сперечатися. А тепер він лишився зовсім сам — без мами та без сестри. Це було незвично й дуже тривожно. Він прислухався до кожного шереху, що долинав із лісу, і щоразу здригався, коли вітер шарудів листям. 

З часом відчуття небезпеки трохи відступило. У рідному дуплі, серед знайомих запахів, малюк почувався дедалі спокійніше. Він уже не так боявся усього навколо, і навіть почав висовувати мордочку з дупла, щоб подивитись, чи не повернулися мама з сестрою з полювання. Проте минали години, а вони все не з’являлися.

«Ну де ж вони? Де ж вони?» — тривожно запитував себе ведмедик. Раз по раз він висовувався з дупла, щоб глянути, чи не повернулася мама з сестрою, і раз по раз на нього чекало розчарування. Він не хотів вірити, що з ними щось сталося, бо знав: його мама — найсильніша й найвідважніша мешканка джунглів. Навіть ягуари й каймани їй не страшні. А тим паче з нею була сестра — уже молода, сильна й загартована ведмедиця. Звісно ж, вони просто заблукали в лісі, і ніяк інакше! Він уважно прислухався до кожного шереху, сподіваючись почути знайомі мамині кроки. Кожен тріск гілки десь на землі повертав надію, що вже цього разу це точно мама! Він миттю кидався до входу в дупло, щоб подивитися вниз та щоразу бачив лише порожній ліс.  

Ведмедик чекав маму й сестру цілий день, аж до самого вечора. Та вони так і не повернулись.

Попри сильну тривогу, він усе ж заснув. Вперше маленькому ведмедикові довелося ночувати в дуплі самому та ще й на голодний шлунок. 

Прокинувшись рано-вранці, ведмедик висунувся з дупла. Він усе ще сподівався, що мама десь неподалік. Оглянувся на всі боки, подивився вдалечінь. Потім висунувся так далеко, що не втримався й плюхнувся на землю. Було боляче. І дуже прикро. Не побачивши ні мами, ні сестри, він гірко заплакав. Хотів було гукнути маму, але вчасно згадав мамині застереження, що так його можуть почути хижаки, і не став. 

Мігель був дуже голодний, а їжі зовсім не було. Він підвів очі вгору й побачив майже на самій верхівці плід авокадо, який самотньо гойдався на тоненькій гілочці. Малюк спробував залізти на дерево, як учила його мама, але зумів добратися лише до першої гілки, після чого зірвався й гепнувся на землю. Він хотів було знову заплакати, проте йому так кортіло дістатися до того авокадо, що він вдруге поліз на дерево. Раз у раз він робив нові спроби дістати такий бажаний плід — і щоразу падав. Він уже так захопився цією справою, що навіть не помічав ані болю, ані прикрості від невдач.