Викриття та Суд: Сльози Кристалії

Наступного дня замок Етерії був оповитий похмурою тишею, що передувала бурі. Королева Еліс, з важким серцем, але твердою рішучістю, скликала екстрене засідання Королівської Ради. Всі найвпливовіші вельможі, представники знаті та духовенства зібралися у Великій Залі, відчуваючи недобре. Коли Радник Малдор увійшов, його обличчя було спокійним і впевненим, як завжди. Він ще не знав, що його таємниця викрита.
Королева Еліс не стала гаяти часу на довгі промови. Її голос, хоч і сповнений болю, був чітким і безкомпромісним. Вона представила Раді всі докази, зібрані її розвідниками: ретельно задокументовані фінансові операції, свідчення про таємні зустрічі, маршрути, якими переправляли нещасних. Коли докази були викладені, шок прокотився залою. Обличчя Малдора спочатку зблідло, потім набуло зеленого відтінку, коли він зрозумів, що його глибоко прихована зрада викрита. Він намагався заперечувати, виправдовуватися, але докази були занадто вагомими.
Король-консорт Ерік, який стояв поруч з Королевою, мовчки спостерігав за реакцією Ради. Гнів та обурення наростали. Зрада такого масштабу, та ще й від того, кого всі вважали вірним, була непрощенною. Після короткої, але напруженої дискусії, коли всі зрозуміли, що Малдор не просто зрадник, а й работорговець, що зганьбив ім'я Етерії, рішення було одностайним. Голосування було швидким, і вердикт – смертна кара – пролунав важким молотом.
Того дня, поки готували майдан для публічної страти, Принцеса Кристалія перебувала у своїх покоях. Вона, як завжди, не спала. Її мовчання було порушене. Вперше за весь час, відколи її батьки почали помічати її унікальні здібності, Кристалія плакала. Її крихітне личко було спотворене, її маленькі кулачки стискалися. Це був не звичайний дитячий плач через голод чи дискомфорт. Це були глибокі, беззвучні ридання, що йшли з самої її суті, ніби вона відчувала весь жах і вагу того, що відбувалося.
Няня Еліра, яка намагалася її заспокоїти, була розгублена. Вона хитала її, співала колискові, але нічого не допомагало. Кристалія немов відчувала біль самого Малдора, чи біль тих невинних, що постраждали від його дій. Її гіперчутливість, яка раніше дозволяла їй відчувати найменші зміни в енергії навколо, тепер була перевантажена цим величезним тягарем горя і несправедливості.
Еліра помітила, що в проміжках між риданнями, Кристалія робила глибокі, переривчасті вдихи. Її маленькі пальчики знову і знову торкалися її власних грудей, ніби вона намагалася фізично затримати в собі цей біль, не дати йому вирватися назовні, не дати йому опанувати собою. Вона намагалася себе заспокоїти, застосовуючи якусь внутрішню, інтуїтивну техніку. Це було незвичайне видовище: немовля, що намагається контролювати таку глибину емоцій.
Коли сонце сідало, і на місто опустилася тінь, разом із суворим вироком, ридання Кристалії поступово стихли. Вона виснажено притулилася до няні, її очі були червоними, але в них знову з'явилася та дивна, мудра зосередженість. Здавалося, вона пройшла через щось, що перевершило її вік, і вийшла з цього інакшою, ще більш глибокою.