Розділ 8

Ранок у місті почався так само хаотично, як закінчилися нічні гуляння.

Аїра розплющила очі й довго дивилася в стелю, перш ніж звестися й піти до решти.

Близнючки виглядали чудово, Ванесса – трохи втомленою, Лорен – як завжди. Дев щось обмірковував, і глибока зморшка на чолі казала – це було дещо важке. Поруч белькотіла Енді. Міранда виглядала похмурою. Трохи.

– Раночку, – дівчина поклала долоні на плечі жінці всього на мить і опустилася поруч.

– Вже майже одинадцята, – нагадав командир, глянувши на годинник.

– Не чіпай мою дівчинку – попереджаю, – буркнула Міранда.

– Просто факт, – буденно мовив чоловік. – Ви обидві пізно лягли, а ти ще й невиспана, бо рано спустилася. Їж мовчки – подобрішаєш. Потім поговоримо.

– Ти все про всіх знаєш, правда ж? – поцікавився хлопець.

– Така вже в мене робота.

Після сніданку Міранда вже не хмурилася так відверто. Енді розповіла, що ближні території наразі чисті. Отже, увесь маршрут залежатиме від вістей із дальніх. Залишалося лише чекати.

– Ходімо погуляємо поки? – запропонували близнючки.

– Кілька годин всього лишилося, – заперечив Лорен.

– Отож, – обурилися дівчата.

– Ти їх не переконаєш, – констатувала Ванесса.

– До тринадцятої повертайтеся, будь ласка, – видихнув Дев. – І ні хвилиною пізніше.

– Я піду з ними – поновлю запаси трав, поки є така змога, – Міранда.

– Йди, – кивнув командир після довгого погляду. – Ми почнемо складати маршрут. Можна буде швидше вирушити.

– Як завжди – лізеш поперед батька в Пекло, – буркнула Енді, хитаючи головою.

Чоловік ці слова проігнорував.

Вони вийшли. Солодкий аромат вдарив у носи з новою силою. Близнючки очікувано вирвалися вперед. Лорен і Ванесса гукали їх, намагаючись повернути.

– Ці діти, – видихнула Міранда поруч.

Вона вже оглядала трави у якійсь із лавок. Аїра зупинилася поруч. Спостерігала за суперечкою із продавчинею, торгами. Переймала досвід. І, мала визнати, жінка відкрилася для неї з іншого боку.

– Ви й травницею працювали? – поцікавилася дівчина, коли йшли до наступної лавки.

– Мабуть, Дев тебе заплутав, – засміялася вона. – Я працювала травницею все життя. Бути вчителем – це моя мрія, – поглянула в небо. – І той старий теж не був чоботарем.

– А ким? – зиркнула допитливо.

– Пекарем, – усміхнулася куточком губ. – Я називаю його так через рідкісний талант до лайки.

Аїра теж усміхнулася, але нічого не сказала.

– Мірандо, а в тебе є щось від комах? – близнючки виринули з натовпу, як грім серед ясного неба. – Через квіти тут повно усілякої живності…

– Дещо є, – жінка мить порилася в поясній сумці, діставши дві ароматичні палички для них.

Дівчатка просяяли, подякували й побігли геть.

Аїра й собі придивилася до кольорових суцвіть, де між пелюстками сиділи різні комашки. Природно.

* * *

Брама селища вже з’явилася на горизонті. Він міг би прийти й швидше, але дехто малий наполіг на довшому відпочинку. І цього разу Каель поступився.

Ще десять хвилин, і були вже в селищі. Пуффі бавився з метеликом поруч. Демон зупинив його на рівні із собою. Фамільяр зиркнув запитально.

– Тут занадто тихо, – напружено мовив демон, оглядаючи видимі вулиці й будинки.

Нікого. Він ступив ще кілька кроків, перш ніж помітити його. Труп.

Вже навіть не смердів. Лише дивився на прибулого порожніми очними западинами. Плоть закінчували доїдати чорні жуки.

Пуффі затремтів.

– Ш-ш, малий, – Каель пригорнув його до себе, закриваючи долонею від усього світу. – Повертайся.

Фамільяр гарячково похитав головою, стиснувши одяг господаря.

– Не бійся. Я не один, пам’ятаєш? – усміхнувся м’яко.

Пуффі кивнув вже спокійніше.

– Добре. Ти знаєш, що робити.

Він сяйнув і розчинився в повітрі. Якраз вчасно.

Каель вивільнив полум’я, миттєво спопеливши чорну бурю, що намагалася його проковтнути. Кожну окрему комаху. Вони були всюди. Один необережний контакт – і хвороба неминуча. Найгірший тип після паразитів.

Демон обережно просувався далі, спалюючи рештки селян і комах.

Земля під ногами двічі завібрувала. Хлопець насупився. У всіх довколишніх селах була така ж ситуація.

Мешканці просто не встигали повідомити про прихід Катастрофи. Земля загуділа різко, без зупинок. Це крик.

Каель відстрибнув вбік. Ґрунт розійшовся у тому місці. Величезна багатоніжка. Таку й із міста побачать, якщо дуже уважно дивитися…

Секунду він обраховував. І цього разу теж сам. Полум’я спопелило монстра за лічені секунди.