Розділ 7

– Розкажи щось про себе.

Каель кинув на неї лінивий погляд, коли наздогнала.

– Не думав, що настирливість передається, – мовив відсторонено, ігноруючи прохання, як і тисячу разів до цього.

– Не скаржся тепер, гаразд? Ти був тим, хто дорікав за мої “манери”, – не відступала Аїра. – Готуй тепер відповіді.

– Що саме тебе цікавить? Життя середньостатистичного демона майже нічим не відрізняється від людського.

– Але ти не середньостатистичний демон. Здебільшого ні, звісно… але дещо натякає на аристократичне походження, – склала руки за спиною, зиркнувши вимогливо.

– У якому, вибачте, місці? – відгукнувся Лорен звідкись попереду.

– А ти не підслуховуй, – дорікнула дівчина.

– Краще б ногами швидше перебирали – ви відстаєте, – нагадав хлопець.

Аїра вже шукала щось, що стане знаряддям покарання. На жаль, очі бачили лише каміння. І що цей нахаба очікував від звичайної дівчини й аристократа?

– За нас не хвилюйся. Я й тебе спіймати зможу, якщо послизнешся, – Каель подарував йому ідеальну усмішку.

Лорен буркнув щось і наздогнав решту.

– Не змінюй тему в тисячу перший раз, будь ласка.

– Пізніше. Тут не зовсім доречне місце для розмов, – видихнув приречено.

– Обіцяєш?

Демон виразно кліпнув замість відповіді.

– Точно?

Хлопець показав їй свою долоню. На світлій шкірі закарбувався чорний знак.

– А це не боляче? – поцікавилася зачудовано.

– Буде, якщо не дотримаю слова. Не відволікайся, будь ласкава.

Аїра проковтнула решту цікавості. Тепер намагалася запам’ятати кожне питання.

Вони повільно піднімалися крутою скелею. Вітер обдував шкіру, розтріпуючи волосся. Навіть коса не рятувала.

Далі чекала година на вузькій стежині із слизьким від моху камінням. Дівчина дуже нервувалася вже від думок про це, але заспокоювала себе іншим фактом. Це остання така “прогулянка”, за словами Дева.

Очисники чекали на самісінькій верхівці.

– Втомилася? – турботливо запитала Міранда, подаючи їй руку. – Ми не можемо зупинитися зараз, якщо хочемо до темна вибратися з гір, люба.

– Терпимо, – похитала головою Аїра.

Жінка тепло усміхнулася.

І ось вони стояли перед найвужчою ділянкою маршруту. Дівчина сковтнула й ступила крок слідом за Лореном. Перед ним йшли близнючки, Ванесса й Міранда. Вів всіх Дев.

Година тягнулася нестерпно повільно. Тіло безжально нило, з’являлося тремтіння. Але кінець вже був близько – командир майже зійшов на безпечну ділянку. Далі, щоправда, чекали ще кілька годин спуску, але то вже дрібниці… мабуть.

Аїра не дозволяла собі думати так далеко.

Різь.

Щось швидке пролетіло біля її обличчя – вона навіть зойкнути не встигла. По щоці потекла тепла кров.

Дівчина заціпеніла. Пальці вчепилися в кам’яну скелю до болю сильно.

– Не зупиняйся, – голос Каеля стишився.

Вона ледь помітно кивнула, ступаючи непевний крок. Швидший, ніж ті, що можна було назвати поміркованими.

Попереду близнючки вже ставали біля Дева й Міранди.

Боковим зором Аїра встигла вловити блискавичне наближення. З іншого боку. І не так близько. Тільки повітря дряпнуло шкіру.

Птах. Дівчина це розуміла, але тіло зіщулилося раніше. На щастя, вона не зойкнула.

– Далі, – нагадав демон вже з явною вимогою.

Це було останнє, що вона почула. Різкий поштовх під ногами вирвав із її вуст дзвінкий звук.

Здійнялася сіра курява. Порода під ногами пішла вниз. Спітнілі руки зісковзнули.

Аїра різко вдихнула, ніби тіло вже знало: це востаннє. Очі заплющилися.

Удар вибив із легенів все повітря. Але болю не було. Дивно. Тіло ніби зависло в повітрі, ніби…

– Тримаю, – напружено, але зібрано пролунав знайомий голос.

Дівчина відчула, як розслабилися м’язи, нехай серце досі гупало в скронях.

Вона повільно розплющила очі. Запоморочлива висота була першим, що зустріло її в цьому житті, яке досі тривало. Поки що. Хвиля нудоти підступила до горла.

– Не туди. На мене дивись, – вимогливо сказав Каель.

Аїра вхопилася за звук його голосу, як єдину мотузку до порятунку. Очі знайшли хлопцеві.

– Молодчинка, – попри все демон залишався серйозним.

– Ви як? – гукнув Дев після хвилі відбірної лайки.

– Ну, бувало й краще, якщо зовсім чесно, – кинув хлопець. – Ви?

– Не зачепило, – Міранда.

– Пощастило, – видихнули близнючки.

– Боюсь запитати – кому, – демон схилив голову набік. – Вам доведеться самостійно розібратися з оцим, – його очі вказали на птахів.