Розділ 4

Ніч вже потрохи відступала, коли за ними зачинилися двері кімнати. Спільної, бо для всіх помешкань зараз не вистачало.

Аїра гадки не мала, чому опинилася саме з ним, а не кимось із жінок чи хоча б дітей. Простір тепер здавався завузьким.

Вона стояла спиною до дверей і ні кроку більше не робила. Лише це місце здавалося безпечним після сьогодні.

Каель сів на стілець, нарешті глянувши на неї.

– Лягай. Ти маєш відпочити.

– А сам? – дівчина очей не піднімала.

– Я чатуватиму. Про всяк випадок.

Стиснула губи в лінію.

– Вибач. Я увесь час зривалася на тобі й дорікала, – похитала головою. – Навіть не знала всієї ситуації.

– Та пусте. Мені однаково, – зчепив пальці в замок. – Майже.

– Вибач і дякую. Ти врятував багатьох сьогодні і навіть погодився допомогти ще.

– Ти погодилася, – нагадав хлопець.

Формально – так. Вона погодилася, уявивши, що буде в іншому разі. Очисники не мали тут затриматися через відсутність сьомого.

– Звідколи ти знаєш про мою справжню сутність? – поцікавився, коли мовчання затягнулося.

– З першого погляду, – відповіла трохи здивовано, поглянувши на нього, – зрозуміла, що ти не людина. А твоє імпульсивне бажання заволодіти чимось таким безглуздим і наполегливість у ньому додали останні штрихи.

– Це стереотип. Кожен демон неповторний, так само як унікальні люди, – схилив голову набік. – Але повторювати, що це моє перше імпульсивне бажання не збираюсь утисячне.

– Ага, – завела очі під лоба. – На мою думку, кожну людину робить індивідуальною душа. Демони її не мають.

– Це образливо, – Каель звівся й підійшов до вікна. – Ти знаєш, чому взагалі так сталося? Чому демони не мають душі?

Аїра похитала головою, вже шкодуючи, що не прикусила свого гострого язика.

– Коли Катастрофа лише з’явилася – люди були беззахисні. Попри всі намагання. Довкола царювала паніка, розруха й відчай. Справжній хаос. І саме в ньому, як у відповідь на відчайдушні благання, з’явилися перші демони.

Вона ніколи раніше не чула про це – завжди думала, що демони – якісь стародавні створіння, які бачили створення світу.

– Розумієш? Ми – істоти, яким потрібен хаос для життя, – продовжив хлопець. – А він йде поруч із жаром. Така крихка річ, як душа його не витримала – розправилася й переродилася магією, нашим ядром, – торкнувся своєї грудини.

Душа розплавилася?...

– Демони допомагали людям, але не могли жити у світі, де зменшується хаос. Саме так було створене Пекло, – пауза. – Але з часом дедалі більше людей почали заздрити. Ми ж живемо довше, володіємо магією…

Аїра часто чула подібне, навіть гірші речі постійно на слуху.

– Я ніколи не казав цього вголос – наслідки були б непосильними, – та задумайся на секунду: після смерті тіла люди продовжують жити в потойбічні, перероджуються, тоді як для демона смерть – це кінець. Тому мені смішно чути щось таке від людини. Ніби ми якісь монстри.

Вона не мала слів.

– Тому, Аїро, навіть якщо в нас немає душ – ми відчуваємо. І так само формуємося під впливом особистісного досвіду. Добраніч, – відчинивши вікно, демон зник у передсвітанковій мряці.

Навіть не поглянув у її бік. Зараз вона не скаржилася б і на холод. Без нього сьогодні загинуло б значно більше людей.

Аїра важко опустилася на ліжко. Після всього вона навіть не сподівалася заснути, та очі самі собою заплющилися.