Розділ 3

Вибухи, крики, вогонь. Запах гною, металу й кам’яного пилу наповнив повітря до останку.

Аїра бігла до безпечного місця, несучи на руках маленьку дитину, яку загубили батьки… якщо вони ще були живі.

“Що ж це таке відбувається?” – запитаєте ви. Я поясню.

Людство в цьому світі давно жило поруч із Катастрофою.

Одні чудовиська приносили смертельні хвороби. Інші – руйнували міста. А деякі роками прикидалися нешкідливими тваринами, повільно висмоктуючи з людей життя.

Але не хвилюйтеся. Тобто хвилюйтеся, але не надто сильно! Із часом людство навчилося боротися з поганню.

З’явилися спеціальні організації для підготовки Очисників.

Саме на них Аїра зараз чекала всім серцем.

– Без паніки! Допомога вже тут! – пролунав зібраний голос.

Про вовка промовка.

Аїра видихнула з полегшенням, нарешті поставивши дитину на ноги біля інших містян за захисним куполом. Віддихалася. Різкий біг одразу після пробудження не дуже добре повпливав на її витривалість.

Люди з полегшенням спостерігали, як Очисники відтісняли купи біло-сірого гнійного тіла монстра. Третій тип, паразит. Просто чомусь гігантський.

Хтось гірко плакав, помічаючи на вулицях чи в самій купі оболонки, що лишилися від близьких. Від цього не було порятунку: один дотик до відкритої шкіри – і ти мрець.

Очисники вже малювали коло для ритуалу.

Хоч як би це не звучало, а на ділі – всі вони залишалися людьми. Магію позичали інші створіння за спеціальними договорами.

Вони стали на місця – семеро, як і належало, – почали заклинання. Сяйво повільно наповнювало коло.

– Вже все. Зараз закінчиться, – прошепотів хтось зовсім поруч.

Аїра майже кивнула.

Не встигла. Бо в їхньому світі не існувало такого поняття, як майбутній час.

Одна мить – і на одного з Очисників звідкись згори впала біло-сіра купка гною. Невеличка – лише на плече. Та цього вистачило.

Чоловік не встиг навіть скрикнути, коли очі закотилися назад. Тіло обм’якло, звалившись на підлогу без характерного звуку. У ньому вже не залишилося ваги.

Німа тиша заполонила містечко на довгу хвилину.

Гній розрісся втричі.

Купол над містянами спав – погань точно знала куди бити.

– Зверху! Птахи! Обережно! – гукнув інший чоловік. Він отямився першим.

Містяни заверещали в паніці. Дехто вже кудись біг, деякі сповідувавлися за всі свої гріхи, інші просто плакали.

Аїра нерівно вдихнула: що вони зможуть вшістьох, коли для ритуалу потрібно семеро?...

Жінка із спеціальним посохом вмить відкинула дрібну частинку до основного тіла.

А сенс?

Дівчина затремтіла.

Вона боялася смерті.

– Нам потрібен сьомий! – гукнув той самий чоловік до натовпу. – Не важливо, що не маєте підготовки. Головне – щоб був дар. Чи хтось тут перевірявся?

Містяни хитали головами, схлипуючи. Мовець тихо вилаявся.

– Тікайте! – гукнув напарник.

У ту ж мить на них впала тінь. Люди повільно піднімали голови.

Аїра знала – це вірна смерть. Вона вхопилася за ближніх і потягнула геть так швидко, як тільки могла.

– Геть! – крикнуло кілька Очисників разом.

Хтось таки зреагував. Третина – залишилась стояти, дивлячись на величезну купу, що наближається до землі. Ще мить – і всі вони потонули в біло-сірому гної. Коло зруйноване. Все потрібно починати спочатку.

Аїра бігла вперед попри нудоту в горлі й слабкість у ногах. Зупинилася лише там, де інстинкт самозбереження притих. Одна.

Ті люди, яких встигла вивести залишилися там – оплакувати рідних. Дурні. У цей час сльози – це слабкість. Плакати можна буде тоді, коли все стихне. Хоча б тимчасово.

Наближалися звуки. Вцілілі міщани й спеціалісти. Дрібні спалахи зеленуватого кольору. Напевно, вони так шукали сьомого.

Серце зашаленіло з новою силою, коли раптом згадала. Порятунок був зовсім поруч – вона просто забула в страху.

– Ось, ця дівчина! – жінка з посохом підбігла до неї, взявши долоні у свої. – Зробімо перевірку! Ти пройдеш. Знаю, що пройдеш.

Аїра завмерла всього на мить. Із нерозумінням.

– Не витрачайте час, – похитала головою. – Краще візьміть його, – очима вказала кудись собі за спину.

– Там нікого нема, – обережно відказала жінка.

Дівчина озирнулася. Справді, порожньо.

– Ну де ти? – звела брову з вимогою.

Тінь спустилася з дерева трохи далі.

– Передумала? – хмикнув.

– Ось його просіть. Він демон.

Жінка завмерла. Хлопець теж.