Розділ 1. Новий світ

—Що за чорт ... Де це я? — пробормотіла вона, намагаючись усвідомити, що сталося. Її слова зазвучали дивноЩо чужими, навіть їй самій.

Повітря пахло вологим каменем і старовинними книгами, в крізь високі вікна пробивалося світло, що передавалися дивними відтінками. Кожен звук здавався незвичним: скрип підлоги, тихий шелест повітря, наче кімната дихала. Вона підняла руку, провела пальцями по повітрю — відчула ніби торкається до невидимих павутинок.

Вона обережно оглянула кімнату. На стінах висіли портрети людей із серйозними обличчями, старі канделябри світилися тихим зеленим світлом, а книги на полицях здавалися живими. Еліна обхопила себе руками стараючись не панікувати.

 " Добре, спокійно... це не сон... хоча можливо, це найбезглуздіший сон у моєму житті,— подумала вона,— принаймні, зачіска тепер на висоті". Єдине що в неї оставалося лише іронія, навіть у такі моменти.

Еліна зробила крок до дверей і прислухалася. З коридору долинав сміх і голосне тупотіння. Вона затамувала подих простягнула руку до дверей та в цей момент вони різко відчинилися. У кімнату влетів юнак із рудим волоссям і лукавою посмішкою.

— Ти новенька? — спитав він, підморгнувши. – І виглядаєш також... дивною.

Вона підняла брову і тихо спитала:

–  Я дивна? Ти на себе подивися спочатку, – окинувши оком його дивний одяг посміхнулася. Юнак на це лише посміхнувся.

– Ну, ти з характером. Мені подобається. – Він простягнув руку. – Я Ліам. А тебе як звати?

Вона трохи вагаючись відповіла:

– Еліна.

– Ну ти точно виділяєшся серед інших студентів.

В цей момент у кімнату протиснулась  низенька худенька дівчина.

–  Ти новенька так? Вітаємо в Академії. Я професор культурології, мене звати Ореліна Кіст. – вона швидко говорила ніби кудись поспішала. Еліна не встигала за її словами. – Ходімо я проведу тебе до решти студентів в прийомну. 

– А що там взагалі там буде? – Серце калатало в передчутті чогось нового.

– Тебе проведуть у кабінет де ти покладеш руку на кулю, яка визначить твою спеціалізацію, але найбільше дівчата попадають до битовиків або друїдів. – Ореліна розказувала швидко крокуючи коридором.

– А які взагалі є факультети? – Еліні не дуже хотілося попасти до битовиків, адже з книг вона приблизно уявляла чим вони займаються і їй це зовсім не подобалося.

– Це краще розкажу тобі я, – Ліам вклинився в розмову. Еліна і забула, що він йшов за нею ззаду. – Взагалі в нас є сім факультетів. Арканці, зільники, друїди, ілюзіки, темники, битовикі і культурики.

– А чим взагалі займається кожен факультет?– дівчина нахмурилася, адже вибір був великим, але вона розуміла, що вибір не повністю залежить від неї.

– Арканці вони ж бойовики вивчають "класичну магію" таку як: заклинання, бойові чари та портали. Зільники варять зілля, мазі і артефакти. Друїди працюють з рослинами, тваринами й духами природи. Ілюзіки спеціалізуються на ілюзіях та маскуванні. Темники вивчають темні чари та некромантію. Битовикі вивчають домашню магію, прибирання магією і головку. Культурики більше теоретики вони вивчають традиції та культури світу. Тобі хто більше подобається? – Ліам підморгнув дівчині та попробував при обняти за плечі. Але дівчина відмахнулася від нього, пришвидшивши ходьбу.

"Аби потрапити до арканців, портали це круто" Еліна подумала про це і посміхнувшись сказав:

– Не знаю, я ще не обрала.

– Мила моя, обирати будеш не ти, а магія. – Професор усміхнулася і відкрила двері попереду.

Це була прийомна кімната де було багато майбутніх студентів. Еліна замітила, що деякі були зовсім не похожі на людей. В одного хлопчини були великі чорні роги, а деякі відрізнялися кольором шкіри або мали крила. Дуже мало було схожих на звичайних людей. Але всі як один стояли в черзі перед широкими чорними дверима. Час від часу вони відкривалися звідти виглядав старенький дідусь і кликав наступного в черзі. Стояти було нудно, але дуже швидко приближалися до завітних дверей. Ось нарешті і вона наблизилася до них, виглянувший дідусь запросив її пройти. В середині був широкий стіл, а по середині стояла загадкова куля. За столом сиділо семеро людей, але як тільки Еліна почала розглядати їх на неї прикрикнули.

–  Ей, ти довго збираєшся там стояти і витріщатися. Не хочеш проходити перевірку, то не затримуй чергу бажаючих поступити.– Чоловік, що сидів з самого краю зло дивився на неї і щось в цьому погляді заставило дівчину зробити крок назад.

– Ну колеги, не лякайте дівчину. – Викладачка дістала велику прозору кулю,що ніби світилася з середини голубим світлом. Вона сурово подивилася на Еліну, – Ну що ж, моя дорога, покажи нам, що ти можеш. Просто, будь ласка, не вибухни сама й не зроби з кулі салют.

– Дуже мотивує , дякую.

Еліна глибоко вдихнула і обережно доторкнулася до кулі.  Всередині щось зашурхотіло, іскри пробігли по поверхні, ніби кулі сподобалось, що до неї торкнулися. Еліна відчула легкий струм у пальцях – і раптом з кулі вирвався тоненький промінь світла, який завис у повітрі перед нею.

– О! – в крикнула викладачка, мало не підскочивши від радості.– Вона відгукнулася! Це перший крок!

Ліам, стоячи збоку, склав руки на грудях і хитро посміхнувся: