Епілог

Агата насипала в миску салат і слухала, як перегукуються племінник із племінницею, кидаючись мандарином. По телевізору співали новорічних пісень, а мама з татом накривали на стіл. Сестра із чоловіком нарізали фрукти на велику тарілку, і все було ледь не ідеально цього новорічного вечора. Усе, окрім одного.

За кілька хвилин той один увійшов до будинку з оберемком пакетів. У Агати стислося серце від щастя. Широка посмішка на вустах Марка так гріла, що хотілося скинути теплого светра з оленем, який одягла на святкування Нового року. Мама й Марку такого звʼязала.

— Ми маємо щось вам сказати, — підійшли Агата з Марком до її батьків.

— Господи, ти вагітна? — вигукнула мама.

— Хто вагітний? — перепитав батько.

— Агата вагітна! — гучніше мовила мама.

— Хто-хто вагітний? — перепитала сестра з кухні, а за секунду додала: — Та яка різниця? Аби не я!

Агата показала мамі кільце на пальці, яке одягнула хвилину тому.

— Ніхто не вагітний, мамо, просто ми з Марком вирішили одружитися.

Батьки перезирнулися, і мама сховала очі.

— Оце й усе? — безтурботно запитала вона.

Тато хитро посміхнувся й підморгнув Агаті.

— Все чи не все, та ти винна мені сто гривень! — обійняв він маму за плечі.

Очі Агати полізли на лоба. Весілля — найочікуваніша й найстрашніша подія в її житті, а реакція батьків така, ніби вона повідомила, що сходила до магазину по хліб. Та вони ще й ставки на це робили!

— А що, мало?

— Доню, ми чекали на це стільки років, що вже й забули, що ви не одружені. Вам би уже діточок! — ошелешила мама.

— Ага, як на небі зірочок! — додала сестра.

То он воно як! Її рідні давно розгледіли те, на що їй знадобився не один рік, а ще добрячий магічний копняк!

Марк закутав Агату й обійняв тоненькі плечі. Вони сиділи на веранді, ділили один плед, один подих і один погляд у майбутнє. Після святкової вечері в родинному колі сумнівів не залишилося взагалі. Вони уже сімʼя. Давно нею стали. Ще коли Марк підбив око першому залицяльнику, який врешті образив його подругу.

— Незабутній вечір, еге ж?

— Ти про те, що мама так і поглядала підозріло на мій бокал з шампанським, а при нагоді замінила його на склянку із соком?

— І про це також.

Сніжинки танцювали в повітрі й виблискували сріблом у світлі вуличного ліхтаря. Пальці приємно грілися об теплі боки пузатої чашки з пряним глінтвейном. Агата була щаслива. Чоловік поряд робив її щасливою.

— А знаєш, Марку, зимова магія все ж існує!

— Так?

— Так. Наважитися сказати те, про що був німим багато років. Наважитися віддати руку, серце й усі інші дорогоцінні органи… Ми обоє про це мовчали. Дотепер. До цієї листівки! Хіба це не магія? Хіба не різдвяне чудо?

Марк вдихнув морозного повітря з присмаком солодкого мандаринового глінтвейну й сховав посмішку у волоссі тепер уже своєї дівчини. Для Агати різдвяним чудом стала листівка, для нього ж сама Агата. Була то магія, чи ні, та далі їх чекало довге спільне життя й відбитки маленьких пальчиків по всій квартирі. Багато маленьких пальчиків… Як мінімум три пари!


Якщо вас сподобалася історія дайте знати сердечком і обовʼязково напишіть коментар! Буду чекати)