Глава 17: Нова мета

Сіріс і Нія сиділи в кабіні корабля, поглядаючи на зірки, що проносилися за вікном. Туманно і незрозуміло було навколо них, але обидва відчували, що це був не кінець. Щось нове чекало попереду.

Нія поглянула на Сіріса, який, здавалось, губився у своїх думках.

— Ти ще думаєш про те, що сталося на планеті? — запитала вона, його спокійна впертість вже більше не залишала її байдужою.

Сіріс повернув голову і подивився на неї з серйозним виразом обличчя.

— Ми зробили правильний вибір, Нія. І все це — лише початок. Те, що ми побачили там... це було більше, ніж просто артефакти чи технології. Це була частина чогось значно більшого. Можливо, ми маємо завдання — знайти його і зрозуміти.

Нія кивнула, але не могла позбутися відчуття невизначеності.

— Але що нам робити тепер? Усе, що ми пережили, здається частиною великої гри. І всі ці відкриття… все це, ніби, рухає нас у напрямку, який ми не можемо контролювати.

— І це не те, що ми повинні контролювати, — відповів Сіріс, ставши трохи м'якшим. — Ми повинні слідувати за шляхом, навіть якщо не знаємо, куди він нас веде. Але те, що ми побачили, — це ключ. Він відкриває нам двері до чогось великого.

Корабель наблизився до нової зони простору, де перед ними з’явилася величезна планета з яскравими ознаками штучного походження. Їх погляд зупинився на величезній структурі, яка не нагадувала нічого з того, що вони бачили раніше.

— Ми прибули, — сказав Сіріс. — Це — наше наступне випробування.

Вони вимкнули двигун, і з корабля вийшли на поверхню. Навколо них стояла велика споруда, побудована з темного матеріалу, який здавався дуже старим, але водночас вражав технологіями, які могли затьмарити навіть сучасні.

— Що це за місце? — запитала Нія, оглядаючи будову.

— Не знаю, але відчуваю, що це важливе, — відповів Сіріс. — Потрібно йти всередину.

Вони наблизилися до дверей, що здавалося, були з металу, але з дивними позначками, які відображали дивне світло. Звуки на планеті здавались неестественними: було ніби сам простір навколо них дихав.

Як тільки двері відчинились, перед ними виник великий зал. У центрі стояла величезна статуя, і з її очей текло світло, яке розтікається по всій кімнаті. Вони почули знайомий голос у своїй голові, ніби з глибини цього місця.

— Ви обрали шляхи, які ведуть до нових світів, але в кожному світі є свій вибір. Ось перед вами — ваша мета. Чи готові ви пройти її?

Нія поглянула на Сіріса, і вони зрозуміли, що нове випробування тільки починається. Вони мали прийняти рішення, яке змінить усе навколо них.

— Ми готові, — сказав Сіріс.

І вони вступили у невідоме.

Вони рухалися крізь темний зал, їхні кроки відбивалися від холодних стін. Статуя, з якої все ще випромінювалося світло, залишалася позаду, але з кожним їхнім рухом відчуття зміни ставало все сильнішим. В повітрі витає запах чогось стародавнього, неначе цей зал не відносився до часу, який вони знали.

— Ти відчуваєш це? — тихо запитала Нія, оглядаючи простір.

Сіріс зупинився на мить, поринаючи в тишу навколо. Він не був певен, чи це було лише уявленням, чи справжнє сприйняття, але він відчував, що щось спостерігає за ними.

— Це не просто місце. Це якийсь механізм. Технологія, яка здатна вливати на час і простір, — відповів він, зауваживши, як зростає напруга в атмосфері.

Раптом вони почули звуки — тихі, невизначені, що нагадували подих. Це було як відлуння їхніх власних кроків, але підсилене, наче відголосок ще якихось подій, що відбувалися тут до них.

Перед ними з'явилася низка дверей. Кожна з них була унікальною: одна — з візерунками, що нагадували космічні карти; інша — з глибокими тріщинами, як сліди від удару. Але найдивніше було те, що кожна з цих дверей світилася певним світлом, що змінювалося в залежності від їхнього наближення.

— Що це? — спитала Нія, не знаючи, яку двері вибрати.

Сіріс покрокував до однієї з дверей, де світло пульсувало з неймовірною силою. Його серце почало битись швидше, коли він зрозумів, що саме цей вибір призведе до змін у їхньому подальшому шляху.

— Я думаю, що це правильний шлях, — сказав він, відкриваючи двері.

Як тільки двері відкрилися, перед ними з’явився величезний простір, схожий на нічне небо, але з тисячами мерехтливих точок, що рухались у гармонії, немов планети, що оберталися навколо величезного невидимого тіла. Вони стояли на платформі, яка сама по собі була частиною цього космічного простору.

— Це… — Нія не могла вимовити слово, її погляд був захоплений.

— Це те, чого ми шукали, — відповів Сіріс, підходячи ближче до центру платформи. — Це місто. Місто між вимірами. Те, що ми бачили на планеті, було лише початком. Тепер ми на межі відкриття нових горизонтів.

Відразу після цих слів, світло перед ними змінилося. Багато точок у космосі злилися в одну величезну світлу пляму. Вона почала змінювати форму, набуваючи вигляду величезної істоти — того самого механізму, який спостерігав за ними, але тепер живого, інтерактивного.

— Ви знайшли шлях, але шлях цей не є прямим, — прозвучав голос з усіх боків, ніби сама сутність простору зверталася до них. — Це випробування. Пройдіть через нього, і ви зможете змінити хід історії. Ваша мета — відновити баланс між світами. Але пам'ятайте: кожен вибір має свою ціну.

Нія та Сіріс подивилися один на одного. Той самий вибір, який вони відчували на початку, знову виник: зараз вони повинні вирішити, чи готові вони до остаточного кроку. Що означала ця мета? Чи були вони готові прийняти наслідки своїх дій?

— Ми не можемо повернутися назад, — сказав Сіріс, дивлячись на світло, яке тепер стало ще сильнішим. — Але ми готові рухатись вперед.

Тієї миті, як вони ступили на наступну платформу, простір навколо них почав змінюватися, і двері, через які вони прийшли, закрилися. Вони вже не могли побачити того, що залишилось позаду. Тільки майбутнє, яке було перед ними, і невідомість, яку вони повинні були прийняти.