Глава 13: Розкол і союз

Після того, як вони залишили святилище і дізналися про полювання на артефакт, подорож стала ще небезпечнішою. Корабель, хоч і пошкоджений, тримався, але його ресурсів вистачало ненадовго. Нія і Сіріс знали, що їм потрібно знайти місце для ремонту, але всі навколишні планети виглядали непривітними.

— Що ти думаєш про це? — запитала Нія, дивлячись на голопроекцію перед собою. На ній була планета, вкрита величезними хребтами гір, між якими тягнулися вузькі ущелини, наче зяючі рани.

— Це ризик, — відповів Сіріс, стискаючи руки на панелі керування. — Але вибору немає. Якщо ми не знайдемо ресурсів або союзників, ми приречені.

Корабель пішов на посадку, і відразу ж герої відчули, наскільки ця планета відрізняється від інших. Гравітація тут була трохи сильнішою, повітря насичене дрібними частинками пилу, а небо здавалося важким, немов готовим обвалитися.

Перші кроки по поверхні були обережними. Нія тримала в руках сканер, який показував лише хаотичні сигнали, а Сіріс йшов попереду, тримаючи в руках енергетичну зброю.

— Це здається покинутим, — пробурмотіла Нія, оглядаючи місцевість.

Раптом із тіні ущелини виринув рух. Фігура, вкрита броньованими пластинами, вийшла на світло, тримаючи в руках дивну зброю. Її очі, сховані за маскою, горіли холодним блиском.

— Ви принесли артефакт, — пролунало спокійним, але загрозливим тоном.

— Хто ви такі? — Нія підняла руки вгору, демонструючи, що не має наміру вступати в бій.

— Ми — ті, хто намагається зупинити катастрофу, яку ви несете, — голос був наповнений незрозумілою сумішшю гніву та страху. — І якщо ви хочете вижити, ви послухаєте нас.

Сіріс і Нія обмінялися поглядами, але врешті опустили зброю. Це було небезпечно, але в той же час вони відчули, що ця зустріч може стати ключовою.

Їх привели до табору, схованого глибоко в ущелині. Там, серед хаотичних конструкцій і людей, що працювали без зупину, панував дух виживання.

— Ми знаємо, що за вами йдуть, — сказав лідер групи, високий чоловік з густою сивою бородою. — Але якщо ви хочете уникнути знищення, ви повинні працювати з нами.

— Чому ми повинні вам довіряти? — запитала Нія, дивлячись йому прямо в очі.

— Бо ми ті, хто перший дізнався про артефакт і про те, яку загрозу він несе, — відповів він. — Є цивілізації, які зруйнували себе, намагаючись розкрити його силу. Ви наступні, якщо не будете обережними.

Лідер повільно підійшов до Сіріса і простягнув руку.

— Ми допоможемо вам, але в обмін на вашу довіру.

Після довгої паузи Сіріс стиснув руку лідера.

— Добре. Але пам’ятайте, що ми маємо власну мету, і ми не дозволимо використовувати артефакт у злих цілях.

Табір почав готуватися до оборони. Жителі планети, які здавалися ворожими на перший погляд, виявилися союзниками, які хотіли одного — зберегти рівновагу у Всесвіті.

Глава завершилася моментом перемир’я, але герої розуміли, що це лише початок великої боротьби, яка вимагатиме від них більше, ніж просто сили чи відваги.

Коли вечір опустився на ущелину, і небо вкрили важкі хмари, табір сповнився світлом невеликих ламп, які створювали ілюзію тепла і безпеки. Люди, що жили тут, були різними: серед них були вчені, воїни, техніки й ті, хто просто шукав прихистку. Їх об’єднувала одна спільна мета — зупинити хаос, який міг викликати артефакт.

Нія сиділа біля невеликого багаття разом із кількома жителями табору. Перед нею стояла миска з простою їжею, але їсти не було бажання. Її думки кружляли навколо слів лідера групи.

— Цей артефакт зруйнував не одну цивілізацію, — сказала одна з жінок, сидячи поруч. Її обличчя було покрите шрамами, а очі мали вид, ніби вона бачила занадто багато. — Він дарує силу, але забирає душу.

— Ви бачили це на власні очі? — запитала Нія, намагаючись зберігати спокій.

— Ні, але мій народ... — Жінка замовкла, опустивши голову. — Мій народ зник через нього. Вони думали, що можуть контролювати його. Але це помилка, яку ніхто не може собі дозволити.

Нія мовчала, обмірковуючи ці слова. Тим часом Сіріс, разом із кількома техніками табору, оглядав пошкоджений корабель. Вони працювали під тьмяним світлом, використовуючи старі інструменти, але навіть при всій своїй майстерності вони розуміли, що корабель не витримає довго.

— У вас є запчастини? — запитав Сіріс у чоловіка, який працював поруч.

— Є дещо, але ми використовуємо все для оборони, — відповів той, витираючи піт з чола. — Ми можемо дати вам мінімум, щоб ви могли летіти далі, але повністю відновити корабель буде важко.

Сіріс кивнув. Його думки були зосереджені на тому, як забезпечити безпеку для них обох, але він знав, що це лише тимчасове рішення.

В цей час у центрі табору зібралися всі його жителі. Лідер, чий голос мав вагу серед цих людей, підняв руку, закликаючи до тиші.

— Сьогодні ми прийняли гостей, які несуть із собою артефакт. Це річ, яка може принести нам порятунок або загибель, — сказав він, його голос лунав чітко і впевнено. — Ми маємо допомогти їм, але ми також маємо захистити наш дім.

— А якщо вони принесуть за собою війну? — вигукнув хтось із натовпу.

— Війна вже тут, — відповів лідер, обертаючись до того, хто поставив запитання. — Вороги знають, що вони тут. Ми можемо об’єднатися і боротися разом, або розділитися і загинути.

Сіріс і Нія стояли осторонь, спостерігаючи за цією розмовою. Їм було важко сприйняти, що їхня подорож могла стати причиною стількох труднощів для цих людей.

— Що нам робити? — тихо запитала Нія.

— Ми маємо довіряти їм, — відповів Сіріс, стискаючи уламок артефакту. — Але довіра — це двосторонній процес.

На наступний день почалася робота. Місцеві жителі допомагали зміцнити оборону табору, встановлюючи імпровізовані пастки і захисні бар’єри. Нія і Сіріс, у свою чергу, поділилися з ними знаннями про можливості артефакту.

— Цей артефакт має одну цікаву властивість, — сказала Нія, показуючи голограму його внутрішньої структури. — Він здатний генерувати енергетичні хвилі, які можуть тимчасово дестабілізувати ворожі технології. Але для цього потрібен контакт із джерелом енергії.