Глава 11: Незвідана планета

Відчуття було таке, наче їхній корабель на мить замерз у космосі, а потім різко прокинувся від глибокого сну. Сіріс відчув поштовх, що передався через кожну частину судна. Враження було таке, ніби їхній корабель пережив якийсь катаклізм. Вже за мить всі системи заглохли, і двигуни зупинилися, залишивши їх у абсолютній тиші. Лише легкий гул залишався у глибинах металу.

Нія намагалася зберігати спокій, хоча кожна її клітина відчувала, що щось пішло не так.

— Що сталося? — запитала вона, обертаючись до Сіріса, чия рука вже тягнулася до пультів.

— Невідомо, — відповів він, натискаючи кілька кнопок. — Але система зовсім вийшла з ладу. Це може бути як випадковість, так і щось навмисне. Ми на межі виходу з орбіти.

— Це не має значення. Ми повинні діяти! — сказала Нія, рішуче вставши і підійшовши до шлюзу. — Якщо ми не можемо керувати кораблем, ми маємо знайти спосіб приземлитися.

І хоча Сіріс ще спробував відновити контроль, корабель був вже занадто далеким від орбіти, щоб сподіватися на врятування. Без жодного попередження вони почали падати.

Тишу порушив лише шум, коли поверхня корабля почала тертися об атмосферу невідомої планети. Корабель проколов хмари, і через мить, з шаленою швидкістю, він приземлився в густому лісі, який одразу поглинув їхнє судно. Вибух прогримів, і корабель розколовся на кілька частин. Вся команда опинилася в серці незвіданого світу.

Нія була однією з перших, хто вибрався з уламків. Вона відчувала біль в тілі, але відразу зрозуміла, що їй пощастило не бути серйозно пораненою. Коли вона подивилася навколо, перед її очима постала неймовірна картина: величезний ліс, що тягнувся до самого горизонту, з деревами, що сяяли яскравими кольорами і виблискували, мов би самі були живими істотами. Повітря тут було густим і солодким, переповненим незнайомими ароматами.

— Ми в незвіданому світі, — прошепотіла Нія, намагаючись оговтатися після удару.

Сіріс вибрався з-під уламків корабля, перевіривши, що з системами залишилось. Вигляд у нього був занепокоєний, а на обличчі — вираз сильної втоми.

— Ми не можемо залишатися тут довго, — сказав він, обертаючись до Нії. — Хоч ми і не можемо відновити корабель, але ми маємо знайти джерело нашої аварії і переконатися, що це не звичайний збій.

Істоти, які супроводжували їх, також вибралися на поверхню. Гостя з темним волоссям виглядала, як зазвичай, спокійною, але її погляд був насторожений.

— Я відчуваю дивну енергію тут, — сказала вона, повільно обертаючи голову по колу. — Це місце не є звичайним. Воно змінюється. І змінюється швидше, ніж ми можемо зрозуміти.

— Що це означає? — запитав Сіріс, поглядаючи на неї.

— Цей ліс, ці дерева... Вони не просто рослини. Вони можуть бути частинами чогось більшого. І ця планета має свою волю. Ми тут не випадково, — відповіла Гостя.

Нія озирнулася навколо, почуваючись трохи некомфортно. Здавалося, що ліс сам спостерігає за ними, немовби кожен листок був живим і чекав їх наступного руху. Вони повинні були йти далі, але кожен з них усвідомлював, що це місце, як і їхня місія, не просте.

— Ми повинні знайти воду, їжу і дізнатися, чи є тут цивілізація, — сказала Нія. — І, мабуть, зібратися з думками, перш ніж діяти далі.

Всі погодилися, і вони вирушили вглиб лісу. На кожному кроці нові дивні звуки та запахи оточували їх. Дерева змінювали форму залежно від кута зору, і навіть небо здавалося живим, коли на ньому повільно рухалися кольорові хмари. Вони обережно пробиралися через густі зарості, коли раптом перед ними відкрився величезний кратер, усіяний стародавніми руїнами.

Це була їх перша зустріч із цією планетою. Вони не знали, що чекає на них далі, але зрозуміли, що тут, на цих землях, лежала не тільки відповідь на їхню аварію, але й, можливо, ключ до нових випробувань.

Нія зробила глибокий вдих і подивилася на Сіріса.

— Ми ще далеко від того, що нам потрібно зробити. Але здається, що ми знаходимося там, де повинні бути.

З цього моменту їхній шлях ставав не лише подорожжю, але й випробуванням їхньої рішучості. Що приховує ця планета? І як вона пов’язана з їхньою місією? Відповіді були десь там, серед руїн і темних лісів цього загадкового світу.

Команда повільно просувалася через ліс, їхні кроки приглушували густі рослини, які час від часу рухалися, наче мали свою власну волю. Ліс здавався дихаючим, живим, ніби все навколо спостерігало за ними, хоча вони не могли побачити нічого, що могло б це підтвердити. Сонце ледве проникало крізь товстий покрив дерев, відбиваючись від їхніх яскравих, зелених листків, що нагадували вишукані коштовні камені. Повітря було теплим і вологим, з незвичайними ароматами квітів, що ніби линуло із глибин самої землі.

Сіріс, котрий вів їх через ліс, озирнувся і помітив, як дерева змінюються при кожному його русі. Вони нагадували щось органічне, що здатне змінювати свою форму, наче реагували на присутність чужинців. Проте він не міг би точно сказати, чому це відчуття було таким дивним.

— Ми повинні бути обережні, — сказав він, не зводячи погляду з навколишнього ландшафту. — Все тут виглядає живим. І здається, ми не одні.

Нія, що йшла позаду, зупинилася і вдивлялася в одне з дерев. Воно здавалось чимось більшим, ніж просто рослиною. Його стовбур пульсував, а з поверхні, ніби з тканини, виростали невеликі рослинні освіти, схожі на бульбашки або глибокі поглиблення.

— Це... що це за рослина? Вона рухається. — Її голос був не впевнений, але луна в ньому була зростаючою, наче побоювання.

Гостя, яка йшла поруч, підняла голову, спостерігаючи за деревами з невидимим зацікавленням.

— Це не просто рослини, — сказала вона. — Вони можуть бути живими істотами, як ми. Більш того, це виглядає так, ніби вони розуміють нас.

Нія зробила кілька кроків уперед, намагаючись знайти відповідь на свої питання. Вона зупинилася біля одного з найбільших дерев. Піднявши руку, вона доторкнулася до шорсткої кори і відчула теплоту, що йшла від нього, так ніби саме дерево "живе". Але як? Як це можливо? Вона знову обернулася до своїх супутників.