Глава 9: Тінь у Безкрайності

Корабель двигався тихо, неначе занурений у свої роздуми, коли вони пролітали крізь простір. Зорі спалахували навколо, але вони здавалися далекі та холодні, ніби не торкалися до того, що відбувалося на борту.

Сіріс сидів в кермувальній кабіні, дивлячись на чорний океан космосу. Він відчував, як обережно пульсує енергія уламка артефакту в його руках. Світло цього невеликого фрагмента ставало стабільнішим і яскравішим, хоч і мало власний, майже непомітний пульс, як би нагадуючи про те, що знищення моноліту лише розпочало великий цикл, який вони ще мали пройти.

Нія підійшла до нього, її обличчя виражало зацікавленість, але в очах було щось більше — невизначене занепокоєння.

— Ми все ще не знаємо, що нас чекає, — сказала вона, зазираючи у монітор, на якому розпливався вигляд обширного космосу. — Відкриття цього уламка… Він пов'язаний із чимось більше, ніж ми могли уявити.

— Так, я відчуваю це, — тихо відповів Сіріс, тримаючи уламок. — Його енергія незвична. Це не просто артефакт, він як віконце у щось, що ми не можемо зрозуміти.

Нія подивилася на нього, її погляд виявляв деяке здивування.

— Вікно до чого? Що саме ми шукаємо?

— Це не просте питання, — сказав він, повільно обертаючись. — Відкриття цього уламка не лише знищило моноліт. Це відкриває доступ до чогось набагато більшого. Відчуваю, що ми стали частиною чогось, що змінило саму тканину цієї реальності.

Вона запитливо нахилила голову, знову поглянувши в космос.

— Що ми зробимо з цим? Що чекає нас далі?

Сіріс замовк на кілька секунд. Погляд його змінився, ставши більш рішучим.

— Те, що ми не знаємо, є нашим найбільшим ворогом. Але ми не можемо залишити це без відповіді. Щось просинається в темряві, і це щось має відповідати за ті руїни, які ми залишили позаду.

Вона присіла поруч з ним.

— Ми повинні бути готові до всього.

Незабаром перед ними з'явилася карта, яка відображала космічні аномалії. Одна з них була дуже близько, всього в кількох днях польоту. Це було дивно — навіть після того, як вони знищили моноліт, темрява не відступала, і тепер її кордони ставали все більшими.

— Ми повинні рухатися туди, — рішуче сказала Нія. — Інакше те, що пробудилося, може піти ще далі.

Сіріс поглянув на неї, і його очі загорілися знову, але тепер з ще більшою впертістю.

— Так, але ми будемо готові до того, що там чекає.

Вони вирушили в напрямку аномалії, але на їхньому шляху з’явилася нова проблема. Відразу після того, як вони залишили простір між зірками, аномалія знову активувувалася. На радарі з’явилася величезна структура, яка не була вказана на жодній карті.

— Це… не може бути! — вигукнула Нія, коли на екрані з'явилася величезна темна маса. Це виглядало як штучно створений об'єкт, і він явно рухався.

Сіріс не сумнівався. Це було щось живе. І воно наближалося.

— Готуйся, — сказав він. — Це може бути лише початок чогось значно більшого.

З раптовим гулом, який потряс корабель, почалося нове випробування. Вони мчали вперед, знаючи, що позаду залишалося лише те, що вже не можна повернути.

Корабель знову прокотився через простір, і всі звуки зникли, залишивши їх у тиші, що нагнітала серце. Відчуття наближення невідомого стає таке сильне, що здається, ніби сам космос тисне на їхні плечі. Сіріс відчував, як серце б’ється швидше, а його пальці стискають уламок артефакту, який майже гарячий від внутрішньої енергії.

Нія стояла поруч, її погляд був загострений і сповнений зосередженості. Вона не відводила очей від монітора, де малювалася карта, що нещодавно виглядала як спокійний океан зірок, а тепер стала справжнім полем битви. Аномалія, яка почала змінювати свою форму і швидкість, ніби нагадувала зростаючу бурю, яка несе на собі хаос. І найстрашніше було те, що вона наближалася до них з кожною миттю.

Сіріс і Нія мовчали, відчуваючи, як час стискається. Тисячі можливих сценаріїв прокручувалися в їхніх головах, але жоден з них не давав жодної впевненості. Тиша, що панувала між ними, важила більше, ніж будь-які слова. Вона була наповнена страхом і відчаєм, а також незбагненним відчуттям невідворотності. Вони обидва знали: це була їхня остання битва — або вони витягнуть усю силу з того, що залишилося, або більше ніхто не дізнається, що сталося після цього.

— Що це за штука? — пошепки запитала Нія, її голос здавався чужим, мовби належав не їй. — Це щось живе… воно рухається, воно не просто аномалія. Воно… щось інше.

Сіріс не відповів одразу. Він не міг. Його погляд був прикований до екрана, де структура, що зростала, почала змінювати свою форму, ніби здобувала нове життя. Вона була велетенською, як чорна маса, що поглинала все навколо. І зараз ця маса наближалася до них, немов звір, готовий напасти.

— Я… я не знаю, — нарешті пробурмотів він. — Але ми повинні бути готові до всього. Нам нема куди йти. Якщо ми не зупинимо її зараз, це може знищити все.

Нія відчула, як її груди стискаються. Страх був гірким, він розтікався по її венах, як отрута. Але був ще один відчуття — гіркота від того, що вони стояли на межі останньої межі, не знаючи, чи здатні пройти через це. Вона могла б втекти. Могла б покинути Сіріса, цей корабель, цей божевільний шлях. Але це була не вона. Вона була частиною цього світу. І вона була частиною цього битви.

— Ми не можемо відступити, — сказала вона, голос її звучав твердо, хоч у серці ще тривожились хвилі сумніву. Вона дивилася на нього з новим відчуттям рішучості. — Ми не можемо дозволити їй перемогти. Ми повинні боротися до кінця.

Сіріс подивився на неї і в його очах знову запалала іскра того вогню, який він відчував, коли все це почалося. І він стиснув уламок артефакту ще міцніше, мовби шукаючи останню краплю енергії, щоб не піддатися цьому потоку темряви, що почав поглинати все.

— Ти права. Тільки разом ми можемо це зупинити.

Нія стиснула кулаки. Вона відчула, як кожен м’яз її тіла напружується, готовий до наступу. Вони мчали вперед, знаючи, що це може бути останній шанс. Кожна секунда наближала їх до тієї чорної маси, що вже заповнювала увесь простір навколо. І раптом вона знову з’явилася — ця темна тінь, що зміюкою повзла до них, і в її центрі мерехтіла невиразна форма, яка здавалась живою, що розвивається прямо в очах.