Глава 8: Крок у темряву

Корабель огорнув глибокий морок, коли Сіріс і Нія наближалися до своєї останньої надії. Карта, що з’явилася на екрані, показувала точку, де, можливо, зберігався ключ до розгадки природи артефакту. Але час невблаганно спливав — ворожий корабель уже був на підході. Сіріс відчував, як темна сила всередині нього з кожною хвилиною стає сильнішою, намагаючись поглинути його остаточно.

— Це пастка, — тихо сказав він, але його голос здався Нії відстороненим, наче він говорив не їй, а собі. — Вони ведуть нас прямо в пастку.

— І що тоді? Ми просто здаємось? — різко відповіла Нія. Її руки стискали панель управління, очі шукали будь-які ознаки небезпеки. — Я знаю, що ти борешся. Але зараз не час відступати.

Сіріс мовчав. У його голові звучали голоси, які не належали ні йому, ні Нії. Це була темна сутність артефакту, яка закликала його прийняти її повністю. "Ти вже один із нас, — нашіптувала вона. — Відпусти свою волю. Ми зробимо тебе сильним". Він стиснув кулаки, намагаючись позбутися цього голосу, але відчував, як його межі руйнуються.

Наближення ворожого корабля стало сигналом до дії. Нія ввімкнула захисні системи і підготувала зброю. Але щось у поведінці Сіріса змусило її зупинитись і обернутися до нього. Він стояв посеред кабіни, охоплений сяйвом темної енергії, яка випромінювалася від артефакту. Його очі здавалися чужими — у них було щось неживе, але водночас невимовно потужне.

— Сіріс! — крикнула вона, але він не відповів.

Коли ворожий корабель відкрив вогонь, Сіріс підняв руку, і темна хвиля, що вирвалася з артефакту, відбила удар. Водночас ця сила стала його поглинати. Він відчував, як вона перетворює його тіло, сповнює його міць і ненависть. Він зміг знищити кілька ворожих суден одним рухом, але з кожним застосуванням сили відчував, як утрачає контроль.

— Зупинись! — Нія підійшла ближче, намагаючись достукатися до нього. — Це не ти! Це вона!

— Я не можу… — його голос був спотворений. — Вона занадто сильна.

Нія зрозуміла, що повинна діяти негайно. Вона згадала старий запис із їхньої подорожі — фрагмент тексту, який натякав на існування іншого компонента, здатного стримати силу артефакту. Вона включила карти і побачила координати, які вказували на далеку планету, де, можливо, зберігався цей компонент.

— Ми повинні туди, — сказала вона впевнено, вказуючи на екран. — Це єдиний шанс врятувати тебе.

Сіріс неохоче кивнув. Йому вже було важко говорити — артефакт повністю підкоряв його волю. Його рухи ставали більш механічними, і лише присутність Нії утримувала його від остаточного занурення в темряву.

Коли корабель стрибнув у гіперпростір, наближаючись до загадкової планети, вони зрозуміли, що це не просто подорож. Це гонка з часом. Темна сила ставала дедалі сильнішою, і Нія відчувала, що Сіріс може не дожити до прибуття.

Планета, на яку вони прибули, була покрита густим туманом. На її поверхні виднілися руїни стародавньої цивілізації. Вони спустилися з корабля, і Нія, підтримуючи Сіріса, почала шукати артефакт, який міг би допомогти. Темрява навколо них здавалась живою. Кожен крок супроводжувався відчуттям, що за ними спостерігають.

У самому серці руїн вони знайшли щось, схоже на вівтар. На ньому сяяв кристал яскравого світла. Коли Нія наблизилася, артефакт у руках Сіріса почав реагувати. Світло і темрява злилися в один потік, і раптом навколо все вибухнуло енергією.

Сіріс впав на коліна, утримуючи себе, щоб не здатися силі. Нія підняла кристал і притиснула його до артефакту. Потужний спалах осліпив їх обох, а потім настала тиша.

Сіріс повільно підняв голову. Його очі знову стали людськими, а артефакт більше не випромінював темряви. Він подивився на Нію, і вперше за довгий час його голос був спокійним:

— Дякую. Ти врятувала мене.

Але їхній спокій тривав недовго. Земля під ногами затремтіла, і руїни почали руйнуватись. Щось пробудилося в глибині цієї планети, і воно було значно небезпечніше, ніж усе, з чим вони стикалися раніше.

— Ми ще не закінчили, — сказала Нія, дивлячись на горизонт, де темрява згущувалась у нову загрозу. — Це тільки початок.

Сіріс стиснув її руку. Він більше не боявся темряви всередині себе. Тепер вони могли боротися разом.

Земля під ногами тремтіла, руїни руйнувалися, але це було лише початком. Темрява, яка раніше ховалася глибоко всередині артефакту, тепер виплеснулася назовні. Повітря стало важким, наче сама планета видихала залишки давньої сили, що прокидалася разом із Сірісом.

— Ми повинні йти! — вигукнула Нія, міцно тримаючи кристал. Її голос тремтів, але в ньому звучала рішучість. Вона розуміла, що затримка тут означає їхню загибель.

Сіріс мовчки стояв, його очі були прикуті до тріщин, які розповзалися землею, з яких випліскувалася чорна субстанція. Темрява розтікалася, наче жива істота, повільно підбираючись до їхніх ніг. Він відчував її холод, але всередині вже більше не було страху.

— Вона тягнеться до мене, — промовив він майже пошепки. — Це не планета, Нія. Це вона. Її серце.

— Що? — Нія зупинилася, але не випускала його руку. — Що ти маєш на увазі?

— Артефакт не лише зв’язаний із мною, — він подивився на неї, його голос був хрипким, але впевненим. — Це частина чогось більшого. Ми активували його. І тепер… ми розбудили її.

Зненацька з руїн пролунав оглушливий звук. Це був не просто тріск каміння — це було схоже на ревіння, яке змусило їх обох затулити вуха. З-під землі піднялася величезна структура, схожа на моноліт із темного матеріалу. Вона пульсувала, випромінюючи ту ж саму енергію, що і артефакт.

— Ми повинні знищити це, — сказала Нія, її очі горіли від рішучості. — Якщо це серце цієї сили, то ми не можемо залишити його тут.

— Ти не розумієш, — заперечив Сіріс. Він відступив на кілька кроків назад, не зводячи погляду з моноліту. — Це не щось, що можна знищити. Це частина мене. Якщо я спробую розірвати цей зв’язок, я теж загину.