Глава 7: Тінь Одержимості

Сіріс прокидався кожного ранку із тяжким відчуттям, яке не полишало його навіть після сну. Він відчував, як туман у його голові стає все густішим, і хоча він намагався зосередитись, щось невидиме і страшне постійно відволікало його увагу. Його руки були холодними, а серце — важким, наче в ньому завжди хтось щось залишав. Власне, вже кілька днів Сіріс відчував, як щось в ньому змінюється, як невидима сила починає розривати його зсередини.

Він піднявся з ліжка, і хоча тіло наче слухалося, кожен рух давався важко. Сіріс намагався не дивитись у дзеркало, щоб не побачити цього, чого боїться більше за все: у його очах стояв темний, гіркий відблиск, що раніше був незнайомий. Одержимість. Той самий страх, який колись спонукав його до пошуків, тепер перетворював його на іншу людину. Він навіть не був певен, чи можна назвати себе людиною.

Нія, яка вже давно помітила зміни в ньому, все частіше ставала настороженою. Вона помічала, як Сіріс став більш замкнутим, як його думки почали дрейфувати кудись, далеко від реальності. Спочатку вона вирішила, що це лише втома після довгої подорожі і важких випробувань, але тепер вона вже не була такою впевнену в цьому.

— Сіріс, ти все в порядку? — запитала вона, коли їхній корабель перетинав простори між зірками, залишаючи позаду багатосвіття, яке вони бачили разом.

Він не відповів одразу. Його погляд був затуманеним, і коли він, нарешті, підняв очі на Нію, його голос був сухим і глухим.

— Я… я просто відчуваю, як моє тіло перестає слухатись. Наче я… вже не я. Це не закінчиться добре, Нія.

Вона відчула, як серце стискається від страху. Вона знала, що це може бути пов’язано з артефактом, але не могла зрозуміти, чому він так впливає на Сіріса. Артефакт не був звичайним, і його сила, очевидно, мала наслідки. Але як зупинити цю одержимість? Як допомогти?

— Ти маєш тримати себе в руках, — сказала вона, намагаючись бути спокійною. — Ми разом, ми можемо це подолати.

Але Сіріс лише зітхнув і опустив очі. Вже другий день поспіль він відчував, як щось темне та зловісне заповнює його серце, і не було жодного шансу вийти з цього лабіринту. Він вже почав забувати, навіщо все це, і чому він насправді шукав силу. Тепер єдине, що його турбувало, це володіння артефактом, це бажання… владарювати.

Цей процес не був миттєвим. З кожним днем він почувався слабкіше, наче його воля ослаблювалася перед постійною спокусою. Сіріс більше не міг підтримувати розуміння того, де знаходиться межа між ним і темною силою. І кожен крок, кожне слово, яке він вимовляв, виливалося з нього наче за допомогою іноземної сили.

— Сіріс… — Нія стояла перед ним, намагаючись знайти потрібні слова. — Ти забуваєш про нас. Забуваєш про все, що ми пережили разом. Ти починаєш втрачати себе.

Його погляд був порожнім. Він підняв руку, наче намагаючись звільнитися від чогось невидимого, що стискало його грудну клітку.

— Я не можу зупинитися, — сказав він, і його голос був спотворений тривогою. — Я не знаю, що сталося, але мені здається, що я вже не можу повернутися назад.

Нія на мить зупинилася, поглядаючи на нього з більшим жалем, ніж зляканістю. Це був той момент, коли вона зрозуміла, що не просто артефакт впливає на нього, але й його власне бажання стати сильнішим, почуття, яке було давно приховане під маскою. І це бажання було могутнім.

— Ти не один, Сіріс. Я завжди буду поруч. Ти не можеш залишити мене зараз, коли все тільки починається. Ти не можеш забути, хто ти насправді.

Він дивився на неї, наче вперше бачачи. В її очах була така відданість, яка могла б пробудити будь-якого, навіть у такій тіні, якою зараз був він. Але він лише тихо зітхнув і схилив голову.

— Я не знаю, хто я зараз. І я боюся, що вже не можу повернутись.

З кожним днем Сіріс відчував, як одержимість стає сильнішою. Його погляд став порожнім, і він відчував себе таким же розірваним, як і сам артефакт, що був із ним. Багато разів він намагався позбутися його, але здавалось, що артефакт став частиною нього самого, невидимою і міцною силою.

Нія бачила це і знала, що настав час діяти. Вона не могла дозволити Сірісу втратити себе. Вона повинна була знайти спосіб допомогти йому вийти з цієї тіні, яка поглинала його. Але як? Як можна боротися із силою, що проникає так глибоко?

Її роздуми перервав стукіт у двері. Вони обидва підняли голови, і Сіріс мовчки поглянув на двері, що стали частиною цього невідомого світу. Хтось або щось могло допомогти їм у цій боротьбі, але вони повинні були діяти швидко, поки не стало надто пізно.

— Я поважаю твою відданість, Нія, — сказав Сіріс з дивним спокоєм, — але це моя боротьба. Мені треба пройти це самому.

Вона знала, що він не хоче її втягувати у це, але вона не могла залишити його самого.

— Ми це подолаємо, разом, — сказала вона рішуче, підходячи до нього.

Сіріс поглянув на неї, і вперше за довгий час у його погляді промайнув слабкий промінь надії.

— Добре, — відповів він, — разом.

Сіріс і Нія, разом зі своїм новим партнером, вирушили в глибину корабля, де все було занурене в напівтемряву. Це була їхня остання надія знайти щось, що могло б допомогти Сірісу. Він відчував себе слабким, як ніколи раніше. І хоча темна сила все сильніше впливала на нього, у нього була одна мета — не дозволити їй забрати його до кінця.

Нія, зціпивши зуби, спостерігала за ним. Вона бачили, як його рухи стали менш рішучими, а очі — порожніми. Вона мусила діяти. Проте навіть вона не знала, що саме вони мають зробити. Всі їхні спроби поки що не приносили результатів. Але одного разу вона зрозуміла — відповідь може бути зовсім поруч.

Як тільки вони наблизилися до наступного сектору корабля, де зберігалися стародавні записи, Нія виявила що на одному з екранних пристроїв з’явилася пульсуюча інформація. Вона глянула на Сіріса, і відчувала, що саме цей момент може стати вирішальним.

— Що це? — запитала вона, підходячи до пульсуючого екрану.