Глава 5. Випробування Вірандора

Сіріс і Нія сиділи в напівтемряві приміщення корабля, уважно спостерігаючи за людьми, які врятували їх від дронів. Напруга у повітрі була майже відчутною, адже вони досі не знали, чи можна довіряти цим загадковим рятівникам.

Жінка, яка зняла шолом, жестом запропонувала їм сісти на лаву поруч із стіною. Її обличчя залишалося серйозним, хоча погляд більше не був таким холодним, як на початку.

— Дозвольте представитися, — почала вона. — Моє ім'я Алейра. Ми — команда “Вітру Сутінків”. Ми шукачі… втім, зараз це не має значення. Головне, що ми тут, аби допомогти вам.

Сіріс уважно дивився на неї, але мовчав. Його пальці стискали артефакт так сильно, що суглоби побіліли. Нія, відчуваючи напруження, вирішила взяти ініціативу на себе.

— Що ви хочете від нас? Чому ви нас врятували? — її голос був рішучим, хоча всередині вона все ще відчувала страх.

Алейра коротко кивнула, немов очікуючи такого питання.

— Ми помітили вас, коли пролітали неподалік. Ваш сигнал тривоги був слабким, але його вдалося вловити. Ми не знали, хто ви такі, але вирішили втрутитися, побачивши, як дрони вас переслідують. Ці машини належать корпорації “Астротех”, і зазвичай вони не полюють просто так. Що в них є такого цінного, що викликало таку гонитву?

Сіріс і Нія обмінялися короткими поглядами. Нія бачила, як Сіріс знову зважує свої слова, тому вирішила відповісти першою.

— Ми… археологи, — почала вона, обережно підбираючи слова. — Ми знайшли щось, що, як нам здається, вони хочуть повернути за будь-яку ціну.

Алейра примружила очі, немов намагаючись розгадати брехню. Але зрештою вона лише зітхнула.

— Ми не маємо наміру допитувати вас. Але я мушу попередити: якщо це “щось” небезпечне або пов'язане з “Астротехом”, нам доведеться вжити заходів для захисту корабля.

Сіріс нарешті порушив мовчання.

— Це не небезпечне, якщо потрапить у правильні руки. Ми… шукаємо когось, хто міг би допомогти нам зрозуміти, як його використовувати.

Алейра нахилила голову набік, зацікавлено дивлячись на нього.

— Можливо, у вас пощастило. Ми знаємо одного мага. Старого, але дуже могутнього. Він мешкає на орбіті планети Гаріон, у місті-станції Ексаріс. Якщо хтось і зможе допомогти вам — це він.

Нія підняла брови.

— Мага? У космосі?

Алейра посміхнулася вперше за всю розмову.

— Магія та технології давно переплелися, моя дорога. Ви здивуєтесь, скільки таємниць ховається у холодному вакуумі.

— Але чому ви хочете нам допомогти? — запитав Сіріс, його погляд залишався недовірливим.

Алейра на мить замислилася, а потім відповіла:

— Я колись теж була в такій ситуації. І хтось допоміг мені, не питаючи зайвого. Це… своєрідний борг, який я сплачую.

Сіріс і Нія знову переглянулися. Нія бачила, як у його очах спалахнули сумніви, але також і проблиск довіри. Нарешті він кивнув.

— Гаразд. Ведіть нас до цього мага.

Подорож до Гаріона зайняла кілька днів. У цей час Нія і Сіріс майже не спілкувалися з командою “Вітру Сутінків”, але уважно спостерігали за ними. Алейра і її люди здавалися чесними, проте їхній прихований інтерес до артефакту було важко ігнорувати.

Коли корабель нарешті наблизився до Ексаріса, вони побачили величезну станцію, що висіла серед зоряного пилу. Її куполоподібні споруди сяяли тисячами вогнів, створюючи видовище, яке захоплювало подих.

Старий маг, якого звали Вірандор, виявився неймовірно харизматичним. Його сиве волосся і довга борода, прикрашена кількома кісками, надавали йому вигляду мудреця. Він прийняв їх у своїй бібліотеці, заповненій голографічними книгами та древніми сувоями.

— То ви принесли артефакт, — сказав Вірандор, його голос був спокійним, але потужним. — Покажіть його мені.

Сіріс нерішуче дістав артефакт і поклав його на стіл. Зелений відблиск заповнив кімнату, і маг схилився над ним, уважно розглядаючи. Його очі блищали, немов він щойно побачив щось дуже важливе.

— Це… стародавнє творіння. Його енергія пов'язана не тільки з магією, але й із самою тканиною простору, — прошепотів Вірандор. — Якщо “Астротех” шукає його, вони можуть знати, як його активувати. Це небезпечно.

Нія відчула, як її серце стискається від тривоги.

— Що нам робити? Як його знищити?

Маг подивився на неї і посміхнувся.

— Знищити? Ні, це було б марнотратством. Але вам доведеться пройти випробування, щоб зрозуміти, чи ви дійсно варті цієї сили.

Сіріс підвівся.

— Я готовий, — сказав він твердо.

Вірандор кивнув і, простягнувши руку, відкрив портал, що вів у сяюче поле енергії.

— Тоді нехай почнеться ваша подорож...