Глава 1

Ніч. Космос навколо "Еона" був настільки безмежним, що кожен погляд через вікно набирав особливу глибину, немов погляд у саму безодню. Туман, що вкривав астероїд, на якому вони приземлились, поволі розсіювався, відкриваючи мляву, холодну поверхню каменю. Весь цей світ здався застиглим, закам’янілим у часі й просторі, як і сама галактика, де їхній корабель став просто однією з багатьох маленьких точок на тлі нескінченної темряви. Нія стояла на командному мосту і спостерігала за цим мовчазним космосом, відчуваючи, як її серце б’ється все швидше. Вона відчувала важкість. Не від тяжкості безкрайності навколо, а від артефакту, що лежав у трюмі. Він був тут, на борту їхнього корабля, та навіть тепер, коли їхня подорож мала б тривати далі, ця річ не давала їй спокою.

Цей артефакт став своєрідним прокляттям для всіх, хто потрапив з ним у контакт. Він випромінював якусь невидиму, але відчутну енергію, яка нагадувала хвилі, що тягнуться через простір, викликаючи тривогу і водночас неймовірне притягування. Нія не могла позбутися цієї внутрішньої напруги, і хоча на вигляд вона залишалася спокійною, всередині її свідомість була переповнена тривогою. Що це? Техніка? Артефакт? Чи щось більше? І чому їхня доля опинилася в руках тих, хто, здавалося б, не мав ані сил, ані рішучості змінити хід подій?

Двері відчинились, і на мосту з’явився Сіріс, технік "Еона". Його обличчя було бліде, а очі виглядали так, наче він спав лише кілька хвилин за останні кілька діб. У руках він тримав планшет, на якому все ще мерехтіли символи з артефакту, розташовані в хаотичному порядку, але з чітким ритмом, немов відображаючи якусь загадкову мову.

— Нія, я не можу більше з цим миритися, — сказав він, поставивши планшет на командний стіл. Його голос звучав важко, з ноткою втоми, але в ньому також було щось більше — щось, що Нія відчула відразу. Це була не просто тривога. Це була реальна загроза.

— Що ти хочеш сказати? — Нія повернулася до нього, намагаючись зберегти спокій, хоча сама відчувала, як щось холодне стискає її серце. Вона відчула, що ситуація виходить з-під контролю, але поки що вона не могла зрозуміти, що саме сталося.

— Те, що ми знайшли... артефакт, Нія... Це не просто якийсь шматок металу чи стародавня технологія. Він... він не просто взаємодіє з нами. Він змінює щось у нас, в наших думках, в нашій реальності. Я відчуваю це. Як біль. Ти ж теж відчуваєш, так? — його голос трішки тремтів, і Нія не могла не помітити, як його очі виглядали розгубленими. Це не був просто технічний звіт чи аналіз, це була його внутрішня боротьба.

Нія зітхнула, важко переведучи погляд на монітори перед собою. Її погляд затримався на них тільки на кілька секунд, а потім вона повернула голову до Сіріса.

— Ти хочеш сказати, що ми не просто знайшли якийсь стародавній пристрій, а щось, що змінює нас, змінює нашу свідомість? Щось, що ми не можемо контролювати? — її голос знову став тихим, майже шепотом, якби вона боялася, що сама думка про це може зруйнувати її.

Сіріс не відповів одразу. Він стояв, наче зважував кожне слово, кожну фразу. В його погляді була не лише тривога, а й щось глибше — страх. І це був той страх, який неможливо приховати. Коли людина бачить щось настільки невідоме і потужне, що це змушує її сумніватися у всіх переконаннях і засадах.

— Так, саме це я маю на увазі, — сказав він нарешті. — Ми не розуміємо, з чим ми маємо справу. І ми не можемо дозволити собі ігнорувати це. Це може змінити все, що ми знали про всесвіт. Може змінити нас.

Нія важко зітхнула, відчуваючи, як її серце стискається. Вона не могла заперечити правду в його словах. Вона сама відчула, як її мізки й думки наче розмиваються під впливом цього артефакту. В її голові не було ясності, лише розпливчасті образи, спогади, які нагадували про щось дуже важливе, але вона не могла зібрати їх разом. І це лякало.

— Але чому ми маємо йти цим шляхом? — запитала вона. — Ти хочеш сказати, що ми повинні просто взяти цей пристрій і спробувати зрозуміти його, не знаючи, хто або що насправді стоїть за ним? Ми не можемо знати, що нас чекає, якщо ми це зробимо.

Сіріс подивився на неї знову, і цього разу в його очах був не просто страх, а і рішучість.

— Це більше, ніж просто вибір, Ніє. Це вже не питання «чи варто». Це стало нашим обов'язком. Ти хочеш залишити все так, як є? Підняти руки і чекати, що хтось інший зробить це за нас?

Нія не відповіла. Вона відчула, як холодне відчуття розпачу проникає в її груди. Вона не могла зрозуміти, чому саме вони, чому їхній корабель, чому цей артефакт в їхніх руках. Вона відчула, як відповідальність все більше тисне на неї, і вже не була впевнена, чи зможе вона впоратися з цим тягарем. Але одне було ясно: тепер вони стали частиною чогось більшого. Чогось, що вже не можна було зупинити. І що б не сталося далі, вони повинні були це пережити.

Вона глибоко вдихнула, відчуваючи, як кожен її рух стає важчим, і поглянула на Сіріса.

— Якщо це наша доля, тоді ми не можемо відмовитись від неї. Тому що, якщо ми залишимо це, ми лише погіршимо ситуацію. Нам треба зрозуміти, що це таке і чому саме ми повинні це зробити. Але ми повинні бути готові до всього.

І хоча серце Нії билося швидше від тривоги, вона знала, що їхня історія тільки починається.Сіріс кивнув, розуміючи, що в їхній ситуації вибору вже не було. Нія знову подивилася на артефакт, що лежав у трюмі, і відчула, як невидимий зв'язок між ним і її свідомістю лише посилюється. Час був проти них, і кожен їхній крок міг стати фатальним. Але вони вже вирушили в цю подорож, і назад дороги не було...