Розділ 16. "Розмова з Лексіаном"

Прокинулась, вся у поті, я трясусь від страху, невже та тварюка бачила мене і що тепер буде? Треба тепер і від тіні захист придумати. О Боги, за що мені все це, навалилося, я нікому нічого поганого не зробила!

Я піднялася, сил немає зовсім, відкрила шухляду, дістала настоянку з магазину місіс Піт, і випила половину баночку, це приблизно потрійна доза, але сили мені потрібні, ще на бал іти, а я піду на нього щоб там не сталося. Дочекатися вечора не можу, як згадаю про сукню, так і вдягти хочеться.

* * *

У Міністерстві сьогодні було немов у вулику, усі бігали, виконували доручення, готувалися до вечора, усі були в очікуванні свята, і я також зарядилась загальним настроєм і дочекатись не могла вечора, бал, мій перший бал, моя перша бальна сукня, і звісно мій перший танець, сиділа за робочим столом і мріяла, Мегі не було, вона виконувала якісь доручення боса, і Містера Аргаріуса ще не було, це і на краще, а то незручно після вчорашнього, з однієї сторони, я допомогла із марами, мій перший серйозний рунічний захист і найгероїчніший вчинок. Вечеря також була чудовою і дуже смачною, не зрівняти зі столовою чи таверною.

Мама також готувала смачно, але грошей не вистачало на продукти, тому було все скромно, ніяких делікатесів і солодке було рідко, а так хотілося, але ми з братом не жалілися ми бачили як тяжко мамі давалася робота, яка вона втомлена, тому коли я підросла то взяла всю хатню роботу на себе, а потім ходила і допомагала по дому Борену, прибирала. Він так захотів, це була умова, плата за його мовчання. Я не хотіла щоб мама і брат знали правду, мені була принизлива одна думка про це, і я б не змогла потім їм у вічі дивитися. Тому погодилась, двічі на тиждень ходила і прибирала, він навіть платив мені, небагато, хоч багатий, але такий скнара, економив на всьому і карав прислугу за лишні трати.

А найбільше що ненавиділа це те що кожного разу після закінчення роботи я мала піти до нього і відзвітувати що зробила, як зробила, а він підходив до мене брав мою руку, гладив, іноді цілував, мені було так противно, гидко, що раз мене ледь не вирвало, він же старий.

Я була у відчаї, думала що моє життя закінчилось, та краще убити себе ніж жити з ним, бути його рабинею.

Потім у школі нам випускникам розповіли про Академії й правила вступу, тоді й зародився мій план втечі, це навіть не втеча, а відстрочка, яка дає мені ще час, свободу, обдумати що робити далі, як виплутатись, уникнути, як розірвати договір з моїм особистим дияволом.

Ще мене лякає що він мовчить і навіть звісточки не подає, ніяк не відреагував на мою втечу, йому ж легко вислідити мене з його то зв'язками й правами на мене, але він нічого не зробив, не увірвався до мене додому, не розказав нічого мамі, яка досі не розуміє чому я так вчинила.

Він затаївся, чекає, і це мене страшить, бо я знаю який він жорстокий і як не любить непослух, я неодноразово бачила як він карає служниць за дрібниці, навіть приставляти страшно що він зробить зі мною, тому твердо вирішила що живою до нього не вернусь.

Я все згадувала минуле, і не замітила як прийшов Лексіан:

— Світлого дня Аріленно!

— Світлого Лексіане! Голови ще не має!

— Знаю, я до тебе прийшов, ти ідеш обідати?

— Ні, не можу, хтось має бути на робочому місці.

— Я знав що ти це скажеш, тому приніс обід сюди!

Він посміхнувся, і підняв кошик, це мене дуже здивувало, ніхто про мене не піклувався, крім мами з братом, тому це дуже мило. Я навіть перестала боятись Лексіана, і якби не він, то хто знає щоб вчора могло статися, і випадок у таверні, він захистився за мене, і бойових гоблінів не побоявся, може він не такий і поганий? Стоп він маг, а маги всі однакові, тому треба бути обережною з ними.

Лексіан, як завжди відповідає своєму статусу, перший красень Академії, а його посмішка просто зачаровує, і очі такі бурштинові, так і замилуєшся.

Лексіан присунув до мого столу крісло, згріб усі документи на бік, і ніяк не відреагував на мій відкритий рот, потім витяг два паперових стаканчики й один присунув до мене, далі тарілку із булочками, одразу вловила їхній аромат, солодко-ванільний, смакота:

— Пригощайся, сподіваюсь я вгодив тобі?

— Звісно, я не з вибагливих.

Взяла стаканчик, зробила ковток, какао, не очікувано, думала що це кава.

— Какао? Не знала що маги п'ють какао?

— Це що за подвійні стандарти, Арі? Я думав ти не з таких?

— Що? Ти про що? Ці стандарти встановили саме маги!

— Добре, давай цю тему закриємо! То що по твоєму п'ють маги?

— Чорну каву з одною ложкою цукру, ну містер Аргаріус завжди п'є так.

Дарма це сказала і взагалі навіщо Аргаріуса згадала.

— До речі, а що ти вчора так пізно у нього робила?
— Це випадково вийшло, затрималась у бібліотеці, і Містер Аргаріус мене підвіз!

— До себе до дому! Ти розумієш, що він нікого просто так не підвозить, тим більше додому, і що привіз він тебе туди для певних цілей, і тобі пощастило що я прийшов вчасно!

Правду він каже, але все одно незручно чути таке.

— Так, ти правий, погано вийшло, і ти справді вчасно прийшов.

— Не сумуй Арі, якщо треба клич, я прийду на допомогу!

— Чому?

— Що чому?

— Чому ти добрий до мене? Ти ж маг, ти Лексіан, а я проста дівчина..

Мій стіл був вузьким, і тому Лексіану не склало проблеми нахилитися до мене і торкнутися моїх губ, ніжно, рукою погладив щоку я відчула його тепло і рунічний захист не відреагував на нього. А це добре чи погано?

— Ти не проста дівчина, ти особлива, правда наївна, але ти мені подобаєшся такою як є, справді, ніколи не був милим до дівчат, і потреби не було і бажання, а ти мене заставляєш змінитися! Сам не знаю що це робиться зі мною, але твоя посмішка зігріває мене..

 Дуже здивувалась почувши ці слова, але він був щирий зі мною, я відчувала це, ми дивились один на одного і навіть не кліпали, та що там, я навіть не дихала.