Розділ 26. Паніка у місті(Частина 2)

Алтеріан.
Усю неділю я працював, моя служба розвідки шукала сліди ,,Одиністів,, мені потрібні вони, хоть якась зачіпка, бо книга нічого мені не дала, ніяких роз'яснень. Перетрясли усю столицю і знайшли слід який вів до окраєни, там і знайшли їхній ковен, невеликий будинок, але старовинний, не одне їхнє покоління там ховається, але я поставлю крапку.
Ми слідкували за ними й чекали початку зборів, бо сьогодні неділя і вони точно зберуться, ближче вечора так і сталось, їх було не багато штук вісім простих послідовників і один жрець який передавав знання, навчав і назначав цілі ковену.
Я зі своїми людьми увійшли тихо, застали їх у підвалі біля вівтаря, вони проводили ритуал передбачення, жрець розкидав руни, правда поганий з нього провісник, раз не передбачив загибель, але це так до слова. Послідовників убили на місці, а жерця у темницю, треба допитати.
Коли усе було закінчено, я ходив по території, оглядав усе, чи нічого не пропустив, забрів у сад, а у кінці саду невеличкий цвинтар, дуже зручно як на мене. Я дивився на надгробки, читав імена померлих, але один надгробок був не такий, він стояв у самому кінці й одразу виділявся, не тільки тим що був старіший, а тим що від нього йшли магічні вібрації, але ж ,,Одиністи,, не володіють магією, тільки силою рун, а вони не залишають вібрацій, і коливання магічного фону. Я підійшов, оглянув, надпис не зміг прочитати, він був не такий, зашифрований. Я покликав художника щоб перемалював надгробок, треба розібратись з ним.
У Міністерство я добрався коли було темно, подумав про Арі, де вона, прийшов Лексіан:
- Світлого вечора Алтеріан, чув затримали жерця, що він розказав?
- Ще нічого, у темниці сидить! А тобі що?
- Чого ти зразу так, усе Міністерство на вухах, і жителі метушаться, після сьогоднішніх обшуків. Я можу допомогти чимось?
- Не мішати!
Хоча, може я перегинаю.
- За Аріленною подивись, де вона зараз в Академії?
- Ні, у таверну на роботу пішла! А що, їй щось загрожує?
Розказувати нічого не хотілось. І погано що вона не послухала мене, в принципі як завжди.
- Так, є підозра одна.
- Я подивлюсь за нею! До речі, ти знаєш що у стипендіатів в гуртожитку умови жах?
- Помітив! Усе скоро зміниться!
Лексіан пішов, а я сидів з рунологами й розбирав малюнки на надгробку. Точніше я розбирав, а вони такі тупі що нічого не тямлять, і роз'ясняти їм треба довго і про книгу, і що руна на руні може бути. Вони виснажили мене і роздратували, забігли стражі порядку:
- Містер Аргаріус, у місті мара, вона по вулицях ходить, нападає на дівчат без магії. Що робити?
- Я сам, ви заберіть людей з вулиць, попередьте щоб не виходили, у будинках їм нічого не загрожує.
Мара не може вдертися у жилий будинок, вона убиває тільки на вулиці.
Я побіг на нижній поверх, до кімнати де зберігаються магічні предмети, взяв меч який може убивати живих і мертвих, таких у нашому королівстві тільки два, вони залишились від послідовників старої релігії, і як їх виготовили точно ніхто не знає, але вони здатні убивати мар, а проста зброя ні, вона пролітає повз них.
Підбіг страж, і сказав що мара напала на дівчину світлу невисоку, і випила її.
Світла невисока, без магії. Я прокрутив цей опис у голові й перед очима стала Арі, вони її шукають, хочуть знищити, вона ж казала що тінь бачила її. І це означає, що є ще один ковен і це ще не кінець.
Мене як громом ударило, а якщо я запізнився і мара убила Арі?
Лексіан казав що вона у таверні, я кинувся туди, я біг дуже швидко, я магічно пришвидшив свій рух, і думав тільки б не запізнитись, тільки б не запізнитись.
Люди розбігалися з вулиць і спішили сховатися в будинках. За хвилини три я добіг до таверни, застрибнув усередину, тут було дуже людно і шумно, коли побачили мене, то стало тихо, я не кажучи ні слова пройшов до кухні, вона має бути там:
- Ви когось шукаєте сер?
Сказав, мабуть, власник таверни.
- Так, дівчину з кухні, Аріленну, де вона?
- Щойно була тут, а коли почалась паніка у місті, вона зникла, пішла кудись, і не сказала нічого!
Точно, вона, мабуть, почула розмови, і як все пішла ратувати людей, а обіцяла не робити дурниць.
Я вибіг на вулицю, почув гарчання мари, кинувся у ту сторону, і знову цей страх, він ніби душить мене і не дає вдихнути на повні груди, а в голові прокручується думка, ,,тільки б не запізнитись,,.
І ось усе як я думав, стоїть Арі, а напроти неї підступає мара, готується до стрибка, мої емоції вивільнились і здійнявся вітер, мара це відчула, обернулась до мене, я прискорився і все, вона мертва, я одним, вдалим ударом відрубав їй голову.
Я тяжко дихав і дивився на перелякану Аріленну, вона стояла бліда, вітер що здійнявся через мої емоції, тріпав їй волосся, я не міг їй сказати що хвилювався, що перелякався, думав що не встигну, у середині мене теж був ураган, він носився по всьому тілу і ніяк не вщухав. Ніколи мої емоції не брали верх, навіть у критичних ситуаціях, коли гинули мої люди, а зараз діялось щось незрозуміле для мене.
Ми поговорили, я говорив з іронією, так і не визнаючи що відчуваю насправді. Навіть ображаю її, але по іншому я не вмію. Дорогою до Міністерства я заспокоївся, її присутність так діє на мене.
Ми обговорювали надгробок, і вона розуміла мене з пів слова, і я розумів хід її думок, мені не доводилось двічі щось роз'ясняти, мені подобалось це.
Вона взяла книгу і книга перемінилась, стала іншою, більшою, новішою, мабуть, вона також реагує на неї як і я змінюється.
Мене це не здивувало.