Розділ 11. Ділова зустріч.

Я мовчу, а Мегі все дивиться на мене і знову заговорила:

- Послухай, Арі, у мене подруга працює у магазині модних суконь. Давай після роботи сходимо, може щось придумаємо? Я ж бачу, як ти хочеш сходити на бал.

- Я з радістю, але якщо не вийде нічого, то не хочу доставляти вам незручності.

- Давай спочатку сходимо, а далі видно буде, і повір ніяких незручностей ні мені, ні Дорі.

- Дякую, Мегі!

Я справді була дуже вдячна, навіть якщо нічого не вийде, я була безмежно вдячна за уважність і бажання допомогти, яке проявила Мегі. Вона мене знає всього кілька днів, за весь час, який я провела у столиці, я звикла до байдужості й, навіть, жорстокості, а прояв турботи тут, у Міністерстві Магії, можна розцінювати, як маленьке чудо…

Я переглянула документи про шахти, повиправляла допущені помилки, правда, не сподобалось мені рішення, яке прийняли на зборах, хоча у дусі Міністерства. Чого я чекала, спочатку покарати винних, а потім помилувати тих, хто залишився. Не заздрю я тим, що бунт влаштували, оскільки усі знають про жорстокість короля . Король уміє і нагороджувати за вірність, приближені до нього живуть у над достатку, але бояться, як самого диявола.

Настав час обіду, я, звісно, не ходила у дорогі ресторації, а у столову, що знаходилась на першому підземному поверсі, туди ходив увесь обслуговуючий персонал.

- Арі, ходімо обідати!

- Так, Мегі, уже іду!

Вийшов містер Аргаріус, коли я його бачу, то по мені, ніби мурашки бігають і серце швидше б’ється, і той поцілунок згадується. Знаю, що магам не варто дивитися у очі, але ніяк не можу відучитися, а ж росла серед простих людей, які рівня мені, а магів, навіть, не бачила, якщо і бачила, то це рідкісні випадки, які можна перерахувати на пальцях однієї руки. І приїхавши до столиці, де багато магів, особливо, в Академії, я намагалася дивитись собі під ноги, щоб не привертати уваги і біди. І мені це вдавалося, бо ніхто зі мною не розмовляв, до цього часу, коли до мене особисто звертаються я на автоматі піднімаю голову і дивлюся у очі, це ж нормально для людей, але це ж маги, а у них свої правила.

- Міс Аріас, ви ідете зі мною на ділову зустріч, будете занотовувати!

- Але зараз час обіду!

Це я сказала?

- Пообідаєте там!

- Добре, я уже зібрана!

На мені була чорна приталена спідниця нижче колін, туфлі на зручних підборах і кремова блуза на ґудзиках. Поверх простий, чорний, довгий плащ, хоч і не дуже теплий. Волосся зібране і заплетене у косу з замислуватим плетінням, мене мама навчила, виглядало цікаво, мені подобається. З прикрас у мене були сережки, що дістались від бабусі, два браслета по одному на кожній руці, я їх сама плела із простого бісеру і вплетеною срібною ниткою. Це були не просто браслети, а обереги із наговором, мене бабуся навчила, коли я маленька була, вона померла, коли мені було вісім, ще на шиї був медальйон на тонкому срібному ланцюжку. Його призначення я не знала, він залишився від батька і я носила його, як пам'ять .

Те, що містер Аргаріус взяв мене на зустріч, а не Мегі, здалося мені дивним, але маг пояснив, що це частина практики. Ми вийшли на вулицю. Містер Аргаріус ішов впевненою, швидкою ходьбою, усі голови повертали на нього, але намагалися не витріщатися. Жінки дивились голодними поглядами, чоловіки заздрісними, а я просто намагалась не відставати, та виходило це не дуже і я все одно трішки відставала. У нього були великі кроки: один, як два моїх. Ми дійшли до ресторації, яка знаходилась неподалік Міністерства і зупинились. Я віддихувалась, бо усю дорогу ледве не бігла.

- Прийшли. – Сказав маг не дивлячись на мене.

Одразу до нас підбіг господар ресторації і відчинив двері особисто. Ми зайшли, господар розсипався у компліментах, на мене увагу не звертав.

- Мене чекає містер Кроус!

- Так, чекає, я вас проведу, сер!

Я трималась неподалік і старалась не показати, як мені незручно у такому дорогому, вишуканому місці. Намагалася не витріщатись на інтер’єр, але все одно окинула поглядом. Тут було дуже красиво, усе виблискувало чистотою і кричало наскільки тут дорого. Столики були витончені, білосніжні, крісла та дивани м’які, так і хотілось у них посидіти. Ми піднялись на другий поверх і підійшли до крайнього столика, за яким уже сидів старший чоловік.

Він піднявся, щойно нас побачив:

- Світлого дня, містере Аргаріус!

- Світлого, містере Кроус!

І вони обидва глянули на мене і містер Аргаріус мене представив.

- Міс Аріас, моя помічниця!

- Світлого дня, сер!

- Така юна!

- Ще навчається і проходить практику у Міністерстві. – Пояснив маг, хоч і не зрозуміло для чого. Не схоже на нього, щось пояснювати і розказувати, хм …

Ми присіли і містер Аргаріус зробив замовлення сам. Принесли напої, потім закуски і основну страву. Подача була професійна, а страви божественними і на смак, і на вигляд. Чоловіки розмовляли про справи у Міністерстві, про черговість виконання наказів короля, про безпеку в столиці й, навіть, про бал і кого слід запросити, я записувала найважливіше, тобто, що вважала за потрібне і почувалася не дуже затишно. На мене, правда, і уваги не звертали. Містер Кроус піднявся, потис руку містеру Аргаріусу, кивнув мені і пішов. А ми залишились.

- Любите солодке, міс Аріас?

- Так, яка дівчина не любить?

Нам принесли десерт, вершки з полуницею, дуже смачно.

- Подобається ?

- Так, дуже!

- Можна глянути, що ви записали?

- Так.

Я простягнула свої нотатки. Він швидко читав.

- Ну, непогано, є звісно прогалини, але, в принципі, згодиться.

- Це похвала?

- Ні, але прогрес у вас є, і може ви не такі безнадійні, як мені спочатку здалося!

- О, приємно чути!

Дістали уже, ці сильні чоловіки, маги, з їхньою зверхністю.

- Ти не умієш сприймати критику? Потрібно спокійніше реагувати, без гніву, злості.