Епілог.

Аріленна.
Я довго не вибирала, бо мала одну нарядну довгу сукню, темно зеленого кольору, старий плащ, новий одяг я так і не наважилась вдягти, довгі теплі черевики, волосся заколола ззаду простою шпилькою, підмалювала губи світло рожевою помадою. Перед виходом глянула на себе в дзеркало, і була задоволена своїми стараннями.
Вийшла в коридор, а він такий довгий, чи мені здається, усі дівчата з жіночого гуртожитку помістились на останньому поверсі чоловічого, виходить чоловіків адептів у разів 5 більше. Та чому я дивуюся, чоловіки думають що жінці не потрібно навчатись, а дома сидіти й дітей родити, як мене дратує ця чоловіча надмірність.
Деякі дівчата побачивши мене повиходили з кімнат і з великою неприязню дивилися на мене, і переговорювались між собою, деякі фрази я чула, але нічого не відповідала:
- Це куди вона намилилась?
- Простолюдина!
- Що Лексіан знайшов у ній, опудало!
- Може не повернеться?!
Щось відкрито говорити мені ніхто не наважувався, і навіть дівчата з якими я товаришувала відвернулись від мене, не заходили й не розмовляли до мене. Навіть Рона, після інциденту з Ізабель та Лексіаном більше не заходила до мене, а на парах просто уникала.
Я спустилась сходами, вийшла на двір, нарешті закінчився коридор, прохолодне повітря, скоріше морозне, зустріло мене зі снігом, я одразу змерзла.
Лексіан стояв рівно, гордовито, йому наче холод і сніг зовсім не мішав:
- Дай руку!
- Навіщо?
- Зараз я з тобою перелечу через огорожу, так щоб нас не бачили скелети.
Я занервувала, і їсти розхотіла, бо страшно стало, я ніколи не літала..
- Не хвилюйся так, давай руку!
Я простягла, відступати було пізно, раз я зібралась і вийшла.
Відчуття польоту сп'янює, хоч і холодно, і страшно, і взагалі, за ці кілька хвилин я відчула скільки емоцій, від страху до ейфорії.
Може це так адреналін подіяв, але я посміхалась на всі 32.
- Сподобалось?
- Дуже, навіть і подумати не могла що це так ... Дивовижно..
Лексіан посміхнувся у відповідь і ми пішли вулицею, людей було мало.
Я навіть не розпитувала куди ми направляємося, я просто була щаслива і без перестанку посміхалась.
О, ресторація де ми з Аргаріусом обідали. Ми пройшли сіли за столик на першому поверсі, біля великого вікна, одразу підійшов подавальник і запропонував меню:
- Що будеш, Арі?
- Я люблю запечені овочі, особливо гарбуз.
- Чув? І швидко! І десерт фірмовий, і філе дикої птиці!
Мені було приємно що Лексіан питав мою думку, а не сам робив замовлення, як дехто..
Через кілька хвилин подавальник приніс вино, біле, розлив у бокали, вино ароматне, я зробила ковток, і одразу зігрілась:
- А казала що не п'єш?
Я мало не підскочила коли почула цей голос, я одразу впізнала його, хоч очей не піднімала. Чого він тут, що робить? Так головне заспокоїтись і не показувати як нервую, а найкраще не червоніти.
Я зібралась і підняла очі, Аргаріус стояв наді мною, вигнув брови й чекав відповіді.
- Аргаріус не залякуй Аріленну!(Лексіан)
- Що я такого зробив, це одне маленьке запитання, невже так складно відповісти міс Аріас?
Він знову повернувся до мене і дивиться, О Світлі Боги, чому він тут, чому знущається..?
- Я не п'ю містер Аргаріус, але сьогодні вирішила зробити виключення!
Здається вийшло достойно відповісти.
Аргаріус зміряв мене своїм холодним поглядом, так що мені ще не затишніше стало, я знову відчула себе тут зайвою, бо я бідна і простолюдина, одягнена у дешевий не модний одяг, говорю не як аристократи, не тримаю голову так високо, а переважно дивлюсь собі під ноги. У мене паніка...
- А що є повід?
Він взяв крісло із сусіднього столика і поставив за наш невеличкий столик, призначений для двох, сів і виглядав розслаблено, не те що я.. Одягнений у класичні чорні штани й темно сіру сорочку, поверх неї жилетка, яка дуже йому йшла, переважно жилетки носили старенькі професори в Академії, і тому асоціювалися у мене зі старістю. Але на Аргаріусу жилетка підкреслювала його статуру, мускули які проглядалися крізь тканину, вона робила акцент на вузькій талії, а плечі виглядали ще ширшими.
Але яким би привабливим він не був, я його відверто боялась, не можу пояснити сама собі чому, страх сидить у середині як дзвіночок, тільки він наближається, дзвіночок починає дзвонити.
- Так, я щойно зробив Аріленні пропозицію!
Що?!? Я щось пропустила, бо не чула нічого про пропозицію!!
Вони обидвоє дивились на мене і чекали відповіді, і я зрозуміла що від одного мого слова залежить подальша доля.
Два красивих, сильних мага, ніколи не думала що стану перед таким вибором...
- Аріленна, думай добре, поки у тебе є така можливість, Лексіан або Я...
Що він хоче цим "Я" сказати?
Після репліки Аргаріуса, Лексіан занервував, всього на мить, і одразу опанував себе, гарно у них виходить тримати емоції при собі, може і я колись так навчусь.
- Так..
Тихо промовила, але всі почули й зрозуміли, Лексіан посміхнувся, Аргаріус похмурнів і навіть злість показалась на його обличчі, я навіть розчула скрегіт зубів.
Він піднявся і більше на мене не дивився, а я хотіла побачити його очі, побачити яка емоція у них.
- Вітаю, Світлого вечора! І краще не гуляйте довго, а одразу в гуртожиток.(Аргаріус)
Він пішов не оглядаючись, не зупиняючись, впевненими широкими кроками дійшов до дверей і вийшов.
За вікном піднялась сніжна буря, сніжинки з силою прибивались до вікна, я подумала про Аргаріуса, він вийшов без плаща...
- Аріленно, ти справді погодилась на мою пропозицію?
- Так Лексіан, правда не зрозуміла коли саме ти зробив її?
Він посміхнувся.
- Я схитрував, вибач!
Я не могла довго на нього ображатись, він так мило дивився на мене, а потім взяв мою руку у свою.
- Ти не пожалієш що погодилась, даю тобі слово!
- Але Лексіан, ти не все знаєш про мене, і твій батько явно проти!
- Я розберусь з ним, ми з усім справимось разом.
Я вірила йому, мабуть, тому що дуже хотіла вірити що все буде добре, що Борен, що руни, мари, ,,одиністи,, усе залишиться у минулому.
Нам подали вечерю, запечені овочі з ароматними спеціями, смачне соковите м'ясо, а десерт вище всіх похвал. Ми їли, розмовляли, сміялися, насолоджувалися компанією один одного.
Коли вечеря підбігла до кінця і Лексіан галантно допомагав мені одягти плащ, мене щось боляче кольнуло у серце і від нього наче хвилею розлилося неприємне передчуття тривоги, чогось поганого і неминучого.

**********************************************************************
Кінець першої частини.
Друга уже на сайті!!!
Дякую усім хто прочитав мою книгу, буду вдячна за зірочку, і залишайте Вашу думку, враження про мою роботу у вигляді коментарів!